Гра на багатьох барабанчиках

Спакував у валізку свої речі, погасив світло, обвів ще останнім поглядом передпокій і захлопнув двері. З’їхав ліфтом униз і тепер намагався вкинути в поштову скриньку ключа від квартири. Він був готовий на все. Він мусить знайти посольство. Іншого виходу немає. Перед домом наштовхнувся на огрядного червонопикого чоловіка, який, незважаючи на холод, відгортав лопатою сніг. Чоловік легенько вклонився і щось сказав, мабуть, привітався. Професор Ендрюс відчув несподіваний приплив енергії і, махнувши на все рукою, сам собі здивувавшись, розповів йому про останні два дні. Що живе нагорі, що приїхав з Лондона з лекціями, що його гід мала зателефонувати, але телефони зіпсувалися, що танк надворі, замкнена крамниця, автобус, ялинка, оцет у склянці. Той стояв і уважно дивився на його губи. Його лице нічого не виражало.

Потім він якимось чином опинився в маленькій, заповненій предметами квартирі. Ледь що можна було там рухатися. Він сидів за низеньким столиком, пив чай зі склянки з пластмасовим вушком і раз по раз піднімав наповнювану поспіхом чарку. Горілка мала дивний фруктовий смак. Була такою міцною, що після кожного ковтка професорові болісно стискалося горло. Він чув сам себе, як розповідає чоловікові і його дружині (опасиста й рожева, вона одразу з'явилася з гарячою ковбасою, апетитно розкладеною на тарілці) про свою психологічну школу, про Засновника, про передчуття, і як функціонує людська індивідуальність. А потім його охопив отой раптовий неспокій, йому згадалося посольство, тому почав белькотливо повторювати оте одне слово: «Embassy», «British Embassy». «Шет», відповів йому на це чоловік і схопив обома руками повітря так, що з нього майже матеріалізувалася гвинтівка. Чоловік присів, примружив очі й видав звук, що нагадував стрілянину. Розстріляв увішані виткими рослинами стіни. «Мгг», повторив він. Професор, похитуючись, рушив до туалету і опинився у дверях кухні. На столі стояла складна хімічна апаратура, повна трубочок і краників. Від різкого запаху йому зробилося недобре. М'який доторк господаря скерував його до лазнички. Професор замкнув за собою двері, а коли обернувся, побачив, що у ванні плаває велика риба. Вона була живою. Він не вірив власним очам. Тримався за ґудзик на штанах і дивився просто в її пласке підводне око. Відчував себе ув'язненим її поглядом. Риба ліниво ворушила хвостом. Над ванною сохло прання. Він стояв так чи не з чверть години, не в змозі поворухнутися, аж занепокоєний господар почав стукати в двері. «Ш-ш-ш…», втихомирював його професор. Вони з рибою дивилися одне одному в очі. Це було одночасно жахливо і приємно, сповнено смислу і одночасно абсурдно. Він боявся і якимось дивовижним чином почувався щасливим. Риба була живою, рухалася, товстими губами вимовляла якісь нечутні слова. Професор Ендрюс сперся на стіну і примкнув очі. Ах, залишитись у цій маленькій лазничці, у череві великого будинку, всередині великого холодного міста, бути позбавленим слів, не розуміти і щоб тебе не розуміли. Дивитися в саму середину плаского, чудесно круглого риб'ячого ока. Не виходити звідси.