Гра на багатьох барабанчиках

Він пішов нагору за штанами. З найбільшою охотою він почав би вже збиратися до виїзду. Стільки нагальних справ. Він відчув збудження. Проходячи повз ліжко, побачив її піжаму з ведмедиком на грудях і на коротку мить, тоншу від листопадової криги на калюжі, віднайшов у собі оту чулість, коли спав з її нічною сорочкою, як вона виїздила з дому. Чулість, так само як і оте пожадання вночі, теж приходила за звичкою. Він струснув головою. Адже вона зрадила його. Гнів, приплив гніву, який він уже знав так добре, уповільнив його рухи. Він робився тепер твариною, готовою до бою, уважною, стиснутою, як пружина. Вбрав штани і міцно затягнув ремінь. Тепер уже не йшлося про неї, нехай собі робить, що хоче, ішлося про нього — ніколи, нізащо не дозволить він більше ранити себе. Він пригадав отой біль, але тепер завдяки йому чувся якимось сильнішим, наче пішов на війну і щасливо з неї повернувся. Сходячи, він побачив її згори — скулена на канапі, без макіяжу, з підпухлими очима. Дивна думка з'явилася в його голові: «Я бажав їй смерти, тому вона так споганіла».

— Піду трохи попштрикаю, — сказав.

Вона сказала, що піде з ним. Він чекав на веранді, поки вона одягнеться. Пішли в інший бік, ніж учора.

— Подивися, — гукнула вона йому проти вітру і показала рукою те, що він і сам уже побачив: біла смуга неба над синім морем і білі гребені хвиль, наче намальовані рукою китайського художника. Потім короткий виблиск сонця, як блискавка.

— Уночі, мабуть, був шторм, — сказала.

На пляжі лежало повно сміття: смуга водоростей, гілки, дрючки, несподівано прикрашені подекуди кольоровим пластиком. Вона йшла за ним і думала, що ззаду він виглядає так, як колись, але знала, що це омана. Нічого не можна повернути. Те, що сталося раз, ніколи вже не зможе повторитися знову. Ніколи. Її раптом приголомшило значення цієї банальної фрази: те, що вже було, ніколи не повториться. І нічого з цим не поробиш. Якусь мить їй хотілося підбігти до нього, потягнути його за куртку, обернути до себе, і тоді виявилось би — що? Що би виявилось? Вона пішла повільніше, а він швидко йшов попереду, віддалявся разом із собакою і тим апаратом, тож вона вже не бігла за ним, а сіла на піску. З трудом, відвертаючись від вітру, їй вдалося прикурити цигарку, і тепер вона сиділа і розпачливо, систематично перераховувала подумки все те, що вже ніколи не станеться: доторки руками, електризуючі, оті випадкові і ті жадібні, довгождані; збудження від запаху, втулення у той запах; повні розуміння погляди, якими можна увійти в думки іншого; ті самі думки у той самий момент; спокійна, впевнена близькість; рука в руці — наче це їх єдине і природне місце; захват від форми вуха; нічне рослинне тулення до іншого тіла, трактування його так, ніби це футляр для власного. Який-небудь довгий ранок. Їсти борщ із однієї тарілки. Приплив бажання на прогулянці в парку… У валізці, з якою ми приходимо на світ, є речі, які можна використати лиш раз, як бенгальські вогні. Як чари в казках. Коли розблиснуть, коли вигорять, їх уже не можна зібрати з попелу. Це вже кінець.