Скоґландія

— О, хлопчина з півдня! — всміхнулася жінка. — Білявий, як солома. А переховується в північних лісах. Ти дременув з дому, любий, але мене тобі не треба боятись.

Ярвен завважила, як у Малени здригнулися плечі. Вона все ще не підводила на жінку очей.

— Мене вам не треба боятися, — промовила жінка ще раз. — Я на вас нікому не заявлю. То що, поп'єте?

Нарешті й Малена кивнула головою, однак випхала Ярвен наперед, а сама сховалася в неї за спиною.

Відразу за низенькими вхідними дверима була невеличка кімнатка — напівкухня, напіввітальня. На комоді стояв телевізор, екран мерехтів.

Жінка ступила до мисника, дістала дві склянки й налила в них чогось із глечика на столі.

— Ну, ось, — мовила вона. — Прошу. Наша криниця славиться.

Але Малена склянки не взяла. Вона не відводила погляду від телевізора, де камера саме щось показувала згори. Екран мерехтів, зображення було нечітке, але йшлося, схоже, про столицю, і знімали її з вертольота. Жінка хутко ступила до телевізора й підкрутила звук.

— …то можемо сказати, що, мабуть, десятки тисяч південноскоґландських футбольних уболівальників своє життя завдячують лише поганій якості північноскоґландської техніки! — промовив голос диктора.

Тим часом вертоліт з телекамерою на борту кружляв навколо якогось кам’яного овалу, що лежав у руїнах.

— Лише за три години до фінального матчу в першій лізі гри, на яку всі місця на скоґландському стадіоні було розпродано ще кілька днів тому, на трибунах вибухнула бомба надзвичайно великої потужності.