Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

(— Клятий чорте! — заричав великий князь, вдаривши палицею по столу. — Капітан Мурдер був піратом!

— Я лиш хотів це констатувати. Бо по всіх законах дозволено самозахист. Коли ми, нещасні депортовані, по зірках визначили, що судно різко повернуло на південь, і, крім того, помітили, що через погану їжу поширюється цинга, ми спробували поскаржитися, отримавши нагороду — удари батогом. Тоді ми поклялися якоїсь ночі звільнитися від ланцюгів і захопити корабель. У нас на це було повне право. Ми були заявниками, а судновласник порушником.

Мій товариш, ідальго, мав добру практику у цьому ділі. Він навчив нас, як зняти кайдани так само легко, як знімають чоботи чи рукавиці. Це і справді прекрасна наука. Та задарма я нею не ділитимусь.

— Нам воно не треба ані за гроші, ані здарма, — сказав солтис.)

Тож однієї ночі, звільнившись від ланцюгів, ми піднялися на палубу, зв'язали мотузками сп'янілу команду, зробивши це без жодної краплі крові, та проголосили себе господарями «Алкйона». Хочу вас запитати, панове, чи можна це назвати бунтом? Ми не були рабами Ост-Індійської компанії, і не були в'язнями та поганцями. В нього не було жодного права закувати нас у ланцюги та депортувати. А от поведінка капітана Мурдера викликає осуд. Він поводився з нами, вільними людьми, як з негритянськими рабами, цілий тиждень годував рибою, хоча не всі з нас були папістами, а копчене м'ясо давав у п'ятницю, хоча майже всі ми були папістами.

(— Він заслужив, аби ви повісили його на найвищій щоглі! — обурився великий князь.)

Може й так, але ми цього не зробили! Правда, не зробили ми це тільки тому, що не змогли його впіймати. Поки ми боролися за свої законні права, зловмисний капітан, відчуваючи увесь тягар провини, рятувався, зачинившись у пороховій каюті, і став погрожувати, що як ми хочемо його спіймати, то разом з кораблем усі злетимо у повітря. Ми почали з ним торгуватись. Ми сказали йому, що не чіпатимемо його, однак ті з нас, кого депортували, всі до єдиного, покинемо корабель. Його відповіддю стало: «Нехай вас чорт забере». Ми уклали перемир'я на двадцять чотири години.

Першим ділом ми…

(— Нажерлись… — випередив його солтис.)

Так точно, ми наїлись досхочу і напились так само. Ми заслужили. Потім спустили на воду великий бот, встановили щоглу, навантажили бочками з сухарями та флягами зі спиртним, взяли зброю та одяг, а також одну суднову гармату. Всі інші гармати скинули в море, пошматували вітрила та канати, аби за нами не було погоні. Взяли карту, компас, підзорну трубу і, не прощаючись, покинули корабель та відчалили в зоряну ніч. Яким чином дістався, і чи дістався до рідної гавані капітан Мурдер та його «Алкйон» я так і забув поцікавитися.

Півсотні втікачів на одному боту, п'ять європейських національностей. Позаяк я був єдиний, хто розмовляв усіма п'ятьма мовами, мене обрали квартирмейстором корабля, який відрізняється від капітана тим, що поки перший усім наказує що робити, другий — робить тільки те, що вирішать товариші.