Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

— Ваша милість бажають, аби я розповів усі історії за сто десять днів та ночей?

— Про таке навіть і не думай! — втрутився солтис. — Можеш коротенько переповісти.)

Я вирішив, що більше не питиму того снодійного, яке відправило мене на спину Данеша, і заявив про це Сейб-Алніфі.

— Добре, тоді зготую тобі напій, який не дасть тобі заснути протягом ночі.

Я погодився.

У Східній Індії приготування різних фільтратів є на досконалому рівні. Є таке зілля, котре навіть найспокійнішу, тиху людину перетворює на грізного воїна. Воно називається «банг». Миролюбних слонів поять звареним на цукрі сиропом під назвою «кханверд», від якого вони ведуть нещадні двобої, чим веселять гостей шаха. Від напою «кхерат» будь-хто перетвориться на поета, навіть найзанудніший парубок буде розповідати неймовірні оповіді у віршах. Від квітів «мохви», які так і опадають з дерев, люди стають добрими та поступливими, чим користуються збирачі данини. Дацути заливають у джерела отруту, від якої подорожні впадають у сплячку. Моя Сейб-Алніфа дала мені «понзопар». Це не зілля і його не п'ють, а жують. Від нього навіть у захмелілої людини проясниться і наповниться мудрістю голова.

Після цього вона почала говорити зі мною виключно про важливі та мудрі речі.

— Бачиш, те що я вийшла за тебе заміж, ще не робить тебе тим, ким є я: правителем. Народ називає тебе «рана», а не «раджа». А це велика біда — бо є ще один «раіс», син мого померлого чоловіка. І поки ти не станеш раджею, в нього буде право на престол.

— Це свята правда. Але ж що ми можемо зробити?

Моя прекрасна Сейб-Алніфа розповіла про свій план, відповідно до якого наша провінція повинна встановити феодальний режим. Це тривало до самого ранку, а я був таким бадьорим та сконцентрованим, що вперше помітив посередині лівої щоки моєї прекрасної Сейб-Алніфи бородавку, якої раніше не помічав, як і те, що вона страшенно балакуча. Я ледве дочекався світанку. Немає зілля, яке б бадьорило більше, ніж добрі поради, які без зупину дає жінка.

У індусів побутує звичай. Справжній індус, чи як їх там називають — «сінг», не приступить до діла, поки не порадиться з власною дружиною. Навіть такури — що у нас барони — не відповідають на питання доти, доки не дізнаються, що б відповіла їхня дружина. «Яка, на вашу думку, буде погода пополудні, сінг Голем?» — «Запитаю у своєї жінки.» А після обіду дає відповідь: «Буде чудова та ясна погода, сінг Утар!» хоча вже тоді з неба можуть падати циганські діти.

Наступного дня ми почали об'їзд нашої провінції, і це мало допомогти мені стати раджею. Наш почет їхав верхи на конях, слонах та верблюдах. Ми з бегумою — на слонах. Ще й на різних, як того вимагав індійський етикет. Вона рухалась попереду з однією половиною почту, а я позаду з іншою. На спині у мого слона красувалася надійна бронзова гармата, щоб на час нашої розважальної поїздки забезпечити «дружній прийом» сотні розбійницьким племенам, крізь території яких довелось подорожувати. За весь час я міг бачитись з дружиною, лише сидячи на різних слонах.