Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Проблема, — казав Ґав'ялі, — полягає у складі вибухівки. Ось хоча б хлорат калію: раніше вважалося, що, аби отримати порох, його слід змішати з сіркою та вугіллям, але єдине, чого досягли, — лабораторія, яку створили для виготовлення такого пороху, злетіла у повітря. Тоді вирішили використати його хоч би для сірників, та треба було змочувати головку у хлораті, сірці та сірчаній кислоті. Ох і зручно! І так аж до того часу, коли більш як тридцять років тому німці вигадали фосфорні сірники, які займаються від тертя.

— А про пікринову кислоту вже й говорити зайве, — озвався хтось, — виявилося, що вона вибухає при нагріванні за наявності хлориту калію, тож завдяки їй з'явилася ціла низка детонаторів, один вибуховіший за інший. Коли загинуло кілька дослідників, про цю ідею забули. Була б краще вже нітроцелюлоза…

— Ще б пак!

— Треба використовувати досвід древніх алхіміків. Вони винайшли суміш азотної кислоти та скипідарової олії, яка через незначний час несподівано вибухала. Ще століття тому відкрили, що коли до азотної кислоти додати сірчану кислоту, яка вбирає воду, вибух відбувається майже у ста відсотках випадків.

— А я більше довіряю ксилогідрину. Змішайте азотну кислоту з крохмалем та целюлозним волокном…

— Мабуть, ти вже прочитав роман того Верна[175], який за допомогою ксилогідрину підриває літальний апарат неподалік Місяця. Сьогодні більше йде мова про нітробензол та нітронафталін. Або ж, якщо обробиш папір та картон азотною кислотою, отримаєш нітрамідин, тотожний ксилогідрину.

— Це все нестійкі сполуки. Якщо сьогодні серйозно поставляться до піроксиліну, за тотожної ваги він у шість разів вибуховіший за чорний порох.

— Але він має нестійкий ККД.

І так тривало годинами, хоча, врешті-решт, знову поверталися до доброго й якісного чорного пороху, тож у Симоніні було відчуття, ніби він знову на Сицилії розмовляє з майстром Нінуццо.

Почастувавши кількома келихами вина, Симоніні було вкрай легко розпалити у цього товариства ненависть до Наполеона III, який, найімовірніше, буде противитися савойському вторгненню у Рим, яке вже ось-ось мало відбутися. Справа об'єднання Італії вимагала, щоб диктатор помер. Хоча, на думку Симоніні, об'єднання Італії важило для них лише до певної міри, позаяк, зрештою, вони були більше зацікавлені в організації вибухів гарних бомб. Одначе це був саме той тип одержимих людей, яких шукав Симоніні.