Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Майже. Хто став першим міністром Англії? Лорд Біконсфілд, чиє дворянське звання демонструє його єврейське коріння, — Дізраелі[181]. І цьому Дізраелі, єврею, наверненому у християнство, стало нахабства написати, що євреї готуються домінувати у світі. Звісно, не під час парламентських дискусій, а у своєму романі.

Наступного дня він приніс мені книгу цього Дізраелі, в якій попідкреслював цілісінькі уривки: «Чи бачили ви таке, щоб у Європі з'явився хоч трохи значущий рух, де б не було євреїв і де б вони не грали значну роль?.. Першими єзуїтами були євреї! Ці загадкові російські дипломатичні органи, перед якими мліє вся Західна Європа, хто ж ними керує? Євреї! А революція, яка загрожує Німеччині, під чиїм покровительством розгортається? Єврея, тобто того-таки Карла Маркса та його комуністів. Хто в Німеччині майже цілковито заволодів усіма професорськими посадами?»

Зважте, Дізраелі — не mouchard, який викриває свій народ. Навпаки, він вихваляє їхні чесноти. Він, не соромлячись, пише, що міністр фінансів Росії граф Канкрін[182] — син литовського єврея, а іспанський міністр Мендісабаль — син навернутого з провінції Араґон. У Парижі імператорський маршал — син французького єврея, генерала, маршала й міністра Сульта, так само євреєм був Массена[183], якого по-єврейському звали Манасех…

Я не був певен, що Туссенель мав рацію, але його викривальні промови, у котрих, як на мене, говорилося те ж саме, що й у більш революційно налаштованих колах, наводили мене на певні думки… Досить сумнівно, що вийде комусь продати антиєзуїтські папери. Хіба масонам, але я ще не мав контактів з тим світом. Папери проти масонів, можливо, зацікавили б єзуїтів, але я ще не почувався спроможним їх виготовити. Проти Наполеона? Не можна сказати напевно, чи купить їх уряд, а що до республіканців, які, безперечно, складають значну частку потенційного ринку, після Жолі та Сю небагато кого можна згадати. Проти республіканців? І тут, здається, в уряду вже було все, що їм потрібно, а якщо я запропоную інформацію про фур'єристів Лаґранжу, він тільки розрегочеться, адже хто знає, скільки його агентів уже відвідують книгарню на рю де Боен.

То хто ж лишається? Євреї, хай їм грець. Власне, я гадав, що лише мій дід був одержимий ними, але, послухавши Туссенеля, я усвідомив, що антисемітський ринок відкривався  не лише з боку всіх імовірних нащадків отця Баррюеля (а таких набереться чимало), але й з боку республіканців, революціонерів та соціалістів. Євреї були ворогами вівтаря, але водночас і ворогами плебеїв, з яких ссали кров, а також, на думку уряду, ворогами трону. Треба працювати над єврейським питанням.

Я усвідомлював, що завдання не з легких: може, в якихось церковних колах на когось би й справили враження матеріали абата Баррюеля про те, що євреї змовилися з масонами та тамплієрами, щоб розпалити Французьку революцію, але такого соціаліста, як Туссенель, таке анітрошечки не зацікавить, тож йому треба розповісти щось конкретне про стосунки між євреями, накопичення капіталу, британську змову.

Я почав жалкувати, що ніколи не зустрічав євреїв у своєму житті. Виявилося, що стосовно об'єкта моєї нелюбові, від якої я все більше просякав злобою, у мене значні пробіли.