Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Даруйте мені, пане Лаґранж, ми ж говоримо відверто, й ви знаєте моє ставлення до уряду… І я не можу, зважаючи на ваші слова, не відзначити, що Жолі пише про те, що імператор справді зробив, а тому не розумію, навіщо перейматися, звідки він узяв таку інформацію.

— Таж у книжечці йдеться не лише про те, що вже сталося, а й натякають на те, що уряд може мати на думці, ніби автор бачить усе не з-за меж країни, а зсередини. Бачте, у кожному міністерстві, у кожній урядовій установі є кріт, sous-mariti[164], людина, яка поширює інформацію назовні. Зазвичай через неї розповсюджують ту інформацію, в оприлюдненні якої уряд зацікавлений, але часом така людина стає небезпечною. Отож треба дізнатися, хто інформував, чи навіть гірше — наставляв Жолі.

Симоніні, помізкувавши, зрозумів, що всі деспотичні уряди керуються однаковими моделями поведінки, а тому досить прочитати справжнього Макіавеллі, аби дізнатися, що було б на думці у Наполеона; та завдяки своїм роздумам Симоніні нарешті зміг окреслити відчуття, яке не покидало його протягом усього часу, поки Лаґранж переповідав зміст книги: Макіавеллі—Наполеон цього Жолі заговорив достоту тими ж самими словами, що Симоніні вклав у вуста єзуїтів у документі, який він писав для п'ємонтських спецслужб. Отже, Жолі, вочевидь, надихало те ж саме джерело, що і його самого, тобто лист падре Родіна до Ротана, з «Таємниць народу» Ежена Сю.

— Тому ми, — вів далі Лаґранж, — відправимо вас до «Сен-Пелаж» як мацціанського політемігранта, якого підозрюють у зв'язках з французькими республіканцями. У тій в'язниці сидить італієць, такий собі Ґав'ялі, причетний до замаху Орсіні[165]. Оскільки ви ґарібальдієць, карбонарій і бозна-хто там ще, ви, певна річ, спробуєте ввійти з ним у контакт. Через Ґав'ялі познайомитеся з Жолі. У колі політв'язнів, яких утримують в оточенні покидьків найрізноманітнішого ґатунку, ви знайдете спільну мову. Розговоріть його, людям у в'язниці нудно.