За східнім обрієм [Спомини про пережите]

У камері смертників, так як і всюди, люди зближувалися між собою приблизно по своєму інтелектуальному рівні, поглядах і переконаннях, і всі цілими днями розповідали про те, що кого цікавило. А під вечір кожний замикався сам у собі і сам про себе думав свою тяжку думу. Ніхто з нас не був певний, чи проживе він ще цю ніч, чи може саме цієї ночі зловісний голос скаже йому: «Собирайсь», і в ту ж мить він уже знатиме про те, що йому треба пройти від буття до небуття через страшні руки цих нелюдів.

Найтяжчими у камері смертників були вечорі і ночі. У вечірню темряву смерть наче б тільки підкрадалася до нас і вибирала собі жертву, а вночі приходила і забирала її назавжди.

У нашій камері смертників сидів один молодий, років вісімнадцяти, хлопець із Мізоцького району. Він майже ніколи ні з ким не розмовляв. Він дивився на все і всіх, наче уже з тамтого світу.

— За що тебе осудили на вищі міри? — запитав я того хлопчину.

— За убивство, — відповів мені хлопець.

— Кого ж ти вбив?

— Я сам нікого не вбив, я тільки був з тими, що вбили.

— Так у тебе і в протоколі допиту записано, як оце ти сповідався мені?

— Ні, слідчий у протоколі написав, що я вбив.

— І ти підписав той протокол?

— Мусів підписати, бо дуже сильно били.

— А окрім того вбивства, до чого ти ще признався?

— Усі вбивства, які тільки були в Мізоцькому районі, записали мені, що я в них участував, — відповів xлопець.

Важко було дивитися на того хлопця. Я особисто ніколи не повірив би в те, що той хлопець може кого-небудь убити.

І так кожної ночі, наслуховуючи зловісну ходу смерти у напівтемному вузькому коридорі підвалу Рівенської тюрми, ми діждалися Великодніх свят.

Знаючи величезне духовне значення тих свят, ми з Бухалом і Гуменчуком рішили відмітити цей день і в камері смертників. Передачі під Великдень передали майже всім, за вийнятком мене, Андріянова і одного літнього поляка. Паски і яєчка також були. Словом, їжі було достатньо і досить добірної.

Бухало з Гуменчуком яєчка і паску розділили порівну на всіх. Настрій був у всіх вийнятково урочистий. Люди в такій ситуації, та ще й у такий день, готові вірити у всякі чуда. А містика того великого релігійного свята діє вийнятково сильно. Всі дивилися на ту підготовку до прийняття свяченого урочисто блискучими очима. Треба було до тих людей, з тієї нагоди сказати хоча декілька слів, обнадіюючих слів. Очі всіх збуджені надією, були спрямовані на мене. І я, бувший войовничий атеїст, виступив і урочистим голосом сказав: «Мої дорогі брати, брати по недолі і горю! Колись у мирні часи, ми цей Великий День зустрічали у своїх церквах і розговлялися у своїх рідних хатах, за своїм столом, разом із всією своєю родиною і нам тоді було на душі радісно і весело. У цей день, за християнською мораллю, люди прощають один одному навіть найтяжчі обиди. Простімо ж і ми нашим ворогам усе те, що вони робили і роблять для нас злого. Вони роблять зло тільки тому, що самі не знають, що роблять. Вони не знають про те, що зло породжує зло, яке пізніше повертається проти них самих. І хай Бог простить нам за все те зло, яке кому з нас будь-коли доводилось робити. Сьогодні у церквах співають: «Смертю смерть поправ і сущим во гробі живот дарував». По-українському це приблизно звучить так: «Смертю смерть здолав і тим, що в гробах, життя дарував». У ті слова вложений дуже вагомий зміст. Ісус Христос, відходячи з дочасного життя, своєю смертю подолав смерть, бо перейшов у вічне життя. І він зараз живе і вічно житиме у серцях усіх християн. А так же й ті, що померли у боротьбі і пошуках за істиною, живуть і житимуть вічно у серцях тих, кому дано продовжувати їх тяжку, але зате, славну путь. Хай же Бог допоможе всім, щоб на другий рік цей Великий День зустрічали у колі своїх рідних батьків, сестер, братів і дітей радісно і щасливо. Хай восторжествує на нашій плянеті добро, радість, правда, щастя і любов».