За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Тебе говорят, вот и делай так, как тебе говорят, если хочешь жить здесь по-хорошему, — самовпевнено сказав довголапий.

— Я плюю на те, що мені говорять і на тих, що говорять. Зрозуміло? — відповів я.

Всі насторожено, немов скам'янілі, мовчки стояли і дивились на мене.

Довголапий розкарячив по-блатному два пальці і шмагнув ними мені під очі. Я відсахнувся взад, а тоді із усієї сили вдарив довголапого під саму бороду в глотку. Довголапий тільки гикнув і впав. Всі, не дишучи, мовчали. Бухало і Гуменчук розгублено дивились на мене, а довголапий лежав непритомний. Я підійшов до відра, набрав води і линув на його пику. Він здригнувся, а тоді поволі піднявся і так подивився на мене, що мені самому стало його шкода.

— Ты знаешь кто я такой? Я рецидивист, я уже три раза был осуждён, я поведал все лагеря России. Меня взяли с лагеря и перебросили за фронт к Ковпаку. Я прошёл с Ковпаком аж до Карпат, а ты осмелился руку поднять на меня, — з обидою сказав довголапий.

— Молись Богу, що я того всього не знав, а то ще дужче бив би, — відповів я.

— Ну, хорошо, будем друзьями, ложись здесь возле меня, — усміхаючись сказав довголапий.

— Мені твоїх поблажок не треба, я сам знайду собі місце. Зрозуміло? — відповів я.

— Може з нами будете спати, Даниле? — увічливо сказав Бухало.

— Добре, дякую. Буду спати з вами.

— Як його звати, того русака? — запитав я Бухала.

— Це Андріянов, — відповів Бухало.

— А за що йому дали таку міру?

— Він говорить, що убив свого командира у партизанці Ковпака.

— А хто раніше прийшов сюди в камеру смертників, він чи ви?

— Він, — відповів Бухало, — як ми прийшли, то він уже тут верховодив, але нас не зачіпав, а навіть загравав до нас.

І так через той конфлікт з Андріяновим я й забув про суд і кару смерти.

— От як воно, — думав собі я, — якийсь там Андріянов з далекої Росії прийшов на Україну з червоною партизанкою і за щось там вбив свого командира. Його посадили і дали якоїсь міри. І цей русак сам один потрапляє в камеру смертників, і відразу ж підкоряє собі всіх п'ятнадцять чоловік українців, що живуть в цій камері. І він ділить їм їх передачі, віднімаючи собі все, що найкраще. А тих, що можуть постояти за себе, він уміло задобрює за рахунок беззахисних. По своєму дусі він побутовий злочинець, але ту політику, яка від давен-давніх ведеться у верхах, він усвоїв на відмінно і пристосовує її у своєму щоденному житті. Невже ж це елемент експанзивного державницького виховання панівної нації проник уже в їх кров? — запитував я сам себе. 3 тими тяжкими роздумами і заснув.

Десь серед ночі на коридорі чути було таємничі звуки й тупітню. У камері всі пробудилися і перетворилися у слух. Тупіт переходив від однієї камери до другої і біля кожної зупинявся на хвилин десять.