На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
Чорні, до речі, були зараз потрібні правителям Штатів, і йому, Маку, дали навіть медаль, стрічка якої світліла над його лівою нагрудною кишенею.
Мільтон пояснив, що в них зіпсувався маслопровід, і коли б він не посадив літак, то вони згоріли б у повітрі. Сергій Миколайович ввічливо висловив радість з приводу того, що льотчики залишилися живими й неушкодженими, і жаль, що літак дуже понівечило. Після цього він запросив льотчиків до командирського намету, нап'ятого на галявині, до якої було п'ятнадцять хвилин ходу.
На галявині в цей час було небагатолюдно. Партизани одного з загонів, розташувавшись біля входу в землянку, чистили зброю. Біля похідних кухонь була звичайна метушня. Санітари розвішували на гілках дерев випрані простині й бинти.
Сергій Миколайович пропустив своїх гостей до намету й послав ординарця на один з віддалених аванпостів по Ферреро. Потім він приєднався до льотчиків, і в наметі відбулася розмова, яка несподівано пролила світло на чимало підозр Сергія Миколайовича.
Частуючи гостей чаєм, полковник спитав, звідки й куди летів літак. Мільтон відповів, що вони базуються на півдні Італії, а зараз поверталися додому після виконання чергового завдання.
— Якого ж, коли не таємниця? — поцікавився полковник.
— О, від вас ми не маємо таємниць! Ми скинули боєприпаси партизанській бригаді Ферреро.
Полковник здивовано звів брови:
— Але ми не бачили ніяких боєприпасів!
— А хіба вони були призначені вам? — відказав Мільтон. — Я ж сказав: ми скинули їх бригаді Ферреро. Вона знаходиться за двісті кілометрів на південний схід од вас.
Він тицьнув пальцем у карту, що лежала на письмовому столі Ферреро.
— Але ж бригада Ферреро тут! Це ми. А за двісті кілометрів на південний схід дислокуються німецькі частини, — гостро сказав Сергій Миколайович.
Мільтон флегматично знизав плечима:
— Очевидно, наше командування помилилося. Воно й не дивно — ви весь час метаєтеся з місця на місце.
— Щось надто вже часто ви помиляєтесь, — зауважив полковник.
Можливо, розмова на цьому й припинилася б, коли б до неї не встряв Мак Джойс.
— Це не помилка! — збліднувши від хвилювання, сказав він.
Мільтон кинув на нього спідлоба погрозливий, лихий погляд. Та стримати Джойса було вже неможливо. Він розповів про все, що знав і над чим замислювався останнім часом.
Штурмана багато що дивувало, коли він літав бомбити промислові об'єкти на території націстської Німеччини. Тричі його літаку доводилося опускатися досить низько, і тричі він помічав, що бомби падали не на завод чи копальню, а на села, на жилі квартали міст. Спочатку він думав, що йому дають неточні координати. Але потім переконався, що це робиться навмисно.
Майор Джеффері посмів сказати про це відверто. Того ж дня він таємниче зник із частини. Потім частину перебазували в Італію, і тут повторюється те ж саме. Мак поліз у свою сумку й дістав звідти целулоїдний прямокутник — карту маршруту.
— Тут зазначено, куди ми повинні були скинути вантаж!
Мільтон ладен був задавити штурмана, та єдине, що лишалося йому робити, — це спокійно сидіти на стільці й чекати розв'язки. Л Джойс, очевидно, вже прийняв для себе якесь рішення і не звертав уваги на знаки Мільтон а.
Мехті перекладав його слова й ніяк не міг позбутися відчуття, що йому знову всадили ножа в спину. Таке відчуття було й у Сергія Миколайовича, але він сприйняв слова Мака спокійніше, бо вже й раніше багато про що догадувався…
Блідий, схвильований Джойс говорив, зважуючи кожне слово.
— Я йшов на війну бити націстів. А в нас це декого не влаштовує. Мені з ними не по дорозі. Я залишуся з вами, — закінчив він.
Щиро подякувавши штурманові, Сергій Миколайович обіцяв поговорити з командиром, щоб його прийняли в бригаду, а Мільтону ввічливо запропонував дожидати в одному з сіл, контрольованому партизанами, повітряної або наземної оказії, і йому допоможуть повернутися в частину.
Спокійно (навіть Сергій Миколайович не сподівався від нього такого спокою) поставився до повідомлення американського штурмана Ферреро, що прибув незабаром після того, як льотчиків повели відпочивати.