Теорія права і держави: Підручник.

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності адміністративно-територіальних одиниць;

6) одноосібне представництво у міжнародних відносинах.

Види унітарних держав за ступенем централізації і статусом автономії:

• централізовані- прості держави за територіальним утворенням, оскільки складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що наділені однаковим правовим статусом (Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія, Ліван, Польща);

• децентралізовані - ускладнені (змішані) держави за територіальним утворенням, оскільки мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних одиниць, ще й автономії, які володіють різним правовим статусом. Це автономії:

а) адміністративно-територіальні (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія). Статус адміністративно-територіальної автономії надається переважно тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших національним складом та географічним положенням. У Фінляндії це Аландські острови, населені шведами, в Україні - Автономна Республіка Крим, що розташована на півострові;

б) політичні (законодавчі) (Італія, Іспанія, Шрі-Ланка, Південна Африканська Республіка та ін.). Політичні автономії володіють статусом самоврядних державних утворень, мають власний уряд (органи виконавчої влади), парламент (представницькі збори з законодавчими повноваженнями), який видає закони із питань місцевого значення, інколи - свою конституцію; громадянство, символи. Наприклад, в Італії із 20 областей, що поділяються на провінції, п’ять (Трентино-Альто Адідже, Балі д’Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади - ради, що здійснюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають деякі області («автономні співтовариства») - Країна Басків, Каталонія, Галісія, Андалусія, Валенсія. Конституцією Іспанії «в жодному разі не допускається федерація автономних співтовариств», проте заохочується їх співпраця і передбачається можливість створення автономних співтовариств у майбутньому. Представницький орган кожної області (асамблеї) видає закони для своєї території, формує місцевий уряд на чолі з головою, що контролюється центральним урядом.

Держави, у складі яких є політичні (законодавчі) автономії, називають регіональними (регіоналістськими) унітарними або унітарними державами з елементами федералізму. Політичні автономії в регіональних унітарних державах відрізняються від суб’єктів федерацій у федеративних державах тим, що їх можна вважати відносно незалежними, оскільки вони беруть участь у вирішенні загальних завдань, розв’язуваних центральними органами. Статутні документи, що регулюють діяльність територіальних утворень, є скоріше не конституціями, а державними законами, тому що політичні автономії не мають установчої влади навіть тоді, коли самі розробляють свій статус. Крім того, в політичних автономіях немає власного контрольного органу, що стежить за виконанням прийнятих ними норм, такий контроль покладається на державні судові органи. Забезпечуючи певною мірою самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади у своїх територіальних межах, політична автономія (як і адміністративно-територіальна автономія) не порушує унітарної сутності держави.

Україна - унітарна конституційно-децентралізована держава, до складу якої належить адміністративно-територіальна автономія - Автономна Республіка Крим. Участь Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері законодавчої діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (вступила в дію 12.01.1999), яка відповідно до Конституції України обов’язково затверджується законом, прийнятим Верховною Радою України.