Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
Йоганн Вольфганг Гете
ПРОЩАННЯ
По тисячах цілунків опалив
Один — прощальний. Віддалились кроки.
А як страждання втишилось глибоке,
Той берег з горами й латками нив,
Що я відплив од нього, дивом див
І щастя джерелом здававсь, допоки
Його блакиттю потойбіч затоки
Од мого зору вечір не закрив.
А вже коли пейзаж за далиною
Сховало море, в серця глибині
Озвалась туга скорбною струною.
Тоді сяйнули небеса нічні,
І під зірницями здалось мені,
Що все, чим я втішався, все — зі мною.
НЕМЕЗІДА
Коли лютує мор — оддалеки
Тримайся від людей, будь на спочиві;
Я також уникав їх, і жахливі
Не бралися до мене болячки.
З Амуром я ось так порвав зв'язки,
Зневаживши його слова плаксиві,
Що він їх заримовує в пориві —
Все по чотири та по три рядки.
/
Тепер мене спостигло покарання —
Гадючий факел пам'яті горить
І гонить, гонить, ніби на заклання.
Я чую — регіт геніїв гримить,
А спам'ятатись не дає й на мить
Страшна сонетна лють і шал кохання.
Генріх Гейне
Недавно в сні я бачив ліліпута —
Прилизаного, в чистому вбранні.
Він виголошував слова гучні,
Зухвалі й небезпечні, як отрута.
Душа назовні золотом обкута,
Але зсередини вона в багні.
Він мало в горло не вчепивсь мені —
Нікчема жалюгідна й страшно люта!
— Ти хочеш знати, що воно за гном? —
Спитався той, хто володіє сном,
І чародійне показав свічадо:
Ах, карлик під вінцем, храм аж гуде!
— Амінь! Амінь! — чорти волають радо.
Мою любов із церкви гном веде.
* * *
Приснився я собі: святочний стрій
Був на мені — манжети бездоганні,
Жилет і фрак. Тут в ясному убранні
З'явилась мила, ніби вийшла з мрій.
«Ви наречена? — я вклонився їй. —
Вітаю вас, о найдорожча пані!»
Студений звук став поперек гортані,
Я лиш дивився в скорбності німій.
Вона зайшлась плачем. Лице дівоче
Стемнили сліз розбурхані струмки,
І в них пропало сновидіння миле…
Невинні очі, лагідні зірки,
Ви наяву не раз мене дурили,
Та все ж і в сні я вірю вам охоче.
ФРЕДЕРІКА
Покинь Берлін із хмарами пилюки,
З ріденьким чаєм, з людом, що взаміт
Все пояснити хоче — Бога, світ —
Набравшись гегелівської науки,
Поїдьмо в Індію; там чисті луки,
Там повниться амброзією цвіт,
Там Ганг тече, прозорий малахіт,
Там пальми в небеса здіймають руки;
Там богомольці носять білі шати,
Там лотос розцвітає біля брам
Палаців Індри на ясній блакиті.
Там хочу я перед тобою стати
Навколішки і мовити: «Мадам!
Ви наймиліша і найкраща в світі!»
БУРЛЕСКНИЙ СОНЕТ
Мене покинули б негайно злидні,
Якби я вмів картини малювати,
Оздоблювати храми та палати,
Каплиці темні й замки страховидні.
До мене потекли б дари завидні,
Якби я міг, скажімо, гарно грати
На скрипці чи на флейті, щоб магнати
Плескали, на балах трудивши сидні.
Та ба! Я віддаюсь тобі одній,
Поезіє, — ти ж, як сирітка, вбога,
Не піддана мамоні золотій.
Допоки інші там во славу Бога
Шампанське п'ють, я від жаги конаю
Або в нікчеми гроші позичаю.
* * *
Був світ мені катівнею. Безсила
Лежала плоть моя, забита в грязь.
Кров із очей та вуст моїх лилась,
Мене терзали кліщі та зубила.
Кричав і вив я, піднятий на вила,
В крові звивався, як проткнутий язь.
Втім, служка нагодилася якась
І злотним молотом мене добила.
Цікаво їй дивитися було,
Як мій язик вивалювався з рота,
Як перед смертю ще мене трясло.
Перейти на страницу: