Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Безумовно, ми перебували в одному з найдивніших, найтаємничіших і найжахливіших куточків земної кулі. Серед усіх місць на Землі це було найдавнішим, і ми тепер майже впевнилися в тому, що цей нагірний край і є легендарним страхітливим плато Ленґ, яке не бажав згадувати навіть божевільний автор Некрономікона. Велике гірське пасмо було неймовірно довгим — воно починалося з невисокого ланцюга на Березі Луїтпольда біля моря Ведделла і перетинало майже весь континент. По-справжньому висока його частина вигиналась масивною дугою між 82 градусом південної широти і 60 градусом східної довготи та 70 градусом південної широти і 115 градусом східної довготи, зверненою своїм увігнутим боком до нашого табору, а тим кінцем, що підступав до моря, вона переходила у видовжену лінію скутого льодом морського узбережжя, де Вілкс[128] і Мосон [129]помітили ці гори неподалік Південного полярного кола.

Однак попереду нас чекали ще жахливіші витівки Природи. Я уже згадував, що ці вершини вищі за Гімалаї, однак різьблені зображення не дозволяють мені назвати їх найвищими земними горами. Ця зловісна честь, поза сумнівом, належить чомусь такому, що взагалі не знайшло відображення на більшості барельєфів, і лиш незначна частина зображень торкалася цієї теми з очевидною відразою і побоюванням. Здається, існувала частина прадавньої суші, що першою виринула з морської безодні, коли Земля породила Місяць, а Древні прилетіли зі своїх зірок, і яка, вважалося, приховувала якесь неясне і неназване зло. Зведені там міста передчасно руйнувалися або їх несподівано покидали мешканці. А пізніше, коли у нижньокритську добу перші катаклізми струсонули Землю, серед жахливого грому й хаосу з розверзстої безодні раптом піднеслися страхітливі гірські вершини — наша планета дістала найвеличніші й найстрашніші гори.

Якщо масштабу на барельєфах дотримано, ці жахливі велетні були набагато вищі за сорок тисяч футів[130], суттєво перевершуючи вражаючі Гори божевілля, які ми не так давно перетнули. Як виявилося, вони простягались від 77 градуса південної широти і 70 градуса східної довготи до 70 градуса південної широти і 100 градуса східної довготи менш як за триста миль від мертвого міста, тож, якби не молочно-білий туман, ми могли б розгледіти на заході їхні страхітливі піки. Їхній північний край можна було так само побачити з довжелезної берегової лінії Землі Королеви Мері біля Південного полярного кола.