Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Під час юрського періоду Древні зазнали нового лиха — вторгнення з відкритого космосу. Цього разу то були істоти, що поєднували в собі риси грибоподібних і ракоподібних, з далекої і лише нещодавно відкритої планети Плутон. Поза сумнівом, саме про них розповідають легенди гірських народів півночі, а в Гімалаях їх пам’ятають як Мі-Го або страхітливих снігових людей. Для боротьби з цими істотами, вперше з часу свого приходу на Землю, Древні спробували знову вийти в міжпланетний простір, однак, попри належні в таких випадках приготування, вони виявили, що не можуть покинути атмосфери Землі. Хоч би яким був секрет міжзоряних подорожей, ця раса його остаточно втратила. Зрештою Мі-Го витіснили Древніх з усіх північних земель, однак були безсилі зазіхнути на їхні морські володіння. Поступово старша раса почала відступати до свого давнього природного середовища.
Цікаво було бачити на барельєфах батальні сцени за участі нащадків Ктулху і Мі-Го, які, схоже, складалися з матерії, що значно відрізнялася від плоті Древніх. Вони були здатні перевтілюватися і відновлювати свою подобу, чого не могли робити їхні суперники — Древні, а отже, ці створіння, вірогідно, прибули з більш віддалених частин космічного простору. Древні, попри надзвичайну міцність тканин тіла і всі необхідні для виживання якості, були суто матеріальними істотами і, відповідно, походили з відомого нам просторово-часового континууму, тоді як про походження інших створінь можна було, затамувавши подих, лишень здогадуватись. Усе це не можна вважати чистої води міфологією, якщо взяти до уваги позаземне походження цих прибульців-завойовників й незвичайні властивості, які їм приписують. Не виключено, що Древні могли вигадати космічну теорію, аби списати на неї свої поразки, адже цілком очевидно, що головним елементом їхньої психології була гордість за свою минувшину. У цьому контексті важливо зазначити, що в анналах Древніх навіть не згадано багатьох інших високорозвинених і могутніх рас, чиї передові культури і розвинені міста неодноразово фігурують у деяких темних легендах.
На багатьох картах і барельєфах неймовірно яскраво було зображено мінливість світу і чергування геологічних епох. У дечому сучасна наука потребуватиме перегляду, а деякі припущення отримали неспростовне підтвердження. Як я уже казав, гіпотеза Тейлора, Веґенера і Джолі про те, що сучасні континенти — уламки колишнього антарктичного материка, які відірвались від нього через потужні відцентрові сили і почали дрейфувати в різних напрямках по драглистому нижньому шару Землі, підтверджувалась такими доказами, як наявність додаткових обрисів у Африки та Південної Америки, а ще тим, як виникали і змінювалися великі гірські масиви.
Карти, що, очевидно, зображали навколишній світ, яким він був сто п’ятдесят мільйонів або більше років тому, у кам’яновугільну добу[127], демонстрували глибокі розколини і провалля, які пізніше мали відділити Африку від неосяжних просторів Європи (тогочасної Валузії, як її називають у первісних диявольських легендах), Азії, обох Америк і антарктичного континенту. На інших картах — і, що найважливіше, на тій, яку накреслили у зв’язку із заснуванням п’ятдесят мільйонів років тому великого, нині мертвого міста, яке оточувало нас — усі сучасні континенти розташовані окремо. А на карті, яку ми знайшли останньою і яка датується, вірогідно, добою пліоцену, сучасний світ має доволі чіткі обриси, попри те, що Аляска з’єднана із Сибіром, Північна Америка — з Європою через Гренландію, а Південна Америка — з антарктичним континентом через Землю Ґрема. На картах кам’яновугільної доби геть уся земна куля — від океанського дна до укритої розколинами частини суші — рясніла позначками великих кам’яних міст Древніх, однак на картах пізнішого періоду однозначно простежується поступовий відступ у бік Антарктики. На останній карті доби пліоцену вже немає міст на суші, за винятком антарктичного континенту і самого краю південної Америки, так само не залишилося океанських поселень північніше п’ятдесятої паралелі Південної широти. Рівень знань і зацікавленість до вивчення північної частини світу серед Древніх, вочевидь, зійшли нанівець, хіба що вони продовжували обстежувати берегові лінії під час довготривалих польотів на своїх схожих на віяла перетинчастих крилах.
127
Кам’яновугільний період — п’ятий період палеозойської ери. Тривалість 65–70 млн років, точні дати початку і кінця періоду досить невизначені. Характеризується значними гороутворювальними процесами і пов’язаними з цим регресіями моря, що чергувалися з широкими трансгресіями. У цей період значно розвинулася наземна рослинність (лепідодендрони, сигілярієві, деревоподібні папороті тощо) і виникли хвойні дерева. Із тваринного світу були поширені комахи й земноводні, з’явилися рептилії, у морях переважали безхребетні.