Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
У кінці серпня 1606 року Юрія Мнішека з дочкою, усіма родичами і слугами відвезли до Ярославля.
Полоненим виділили чотири двори — в одному жив воєвода, у другому — Марина з придворними дамами, третій віддали синові воєводи Юрію, старості саноцькому; четвертий займав брат Юрія з сином. Перші три подвір'я стояли поруч, з'єднувалися між собою, четвертий розміщувався осібно. Марина любила гуляти коло валу зруйнованої фортеці, у яку впиралися двори.
Численне панство розмістили по інших садибах, жили у Ярославлі і багато купців, висланих з Москви.
Мнішеки не бідували, крім продуктів, одержували вони вино і пиво, вельможам дозволили носити зброю. Частину прислуги і купців цар пізніше відпустив.
У Ярославлі Мнішеки перебували до червня (за іншими даними — до липня) 1608 року.
Сагайдачний
Гетьман несподівано виринув під Богуславом, спішно зібравши реєстровців покордоння. Та орду схопити не встиг, вона уже розпорошилась і тепер наскакувала на села та містечка, як дніпрова хвиля на витягнений човен.
Люди косили трави, почали жнивувати — отам їх, розрізнених, і хапали. Часом навіть сонних.
На Варні знайшли горішок, і козаки його розкусили, а тут, що крізь пальці протече!
— Джура, зови старшину, — а тоді до зібрання. — Використаємо їхню тактику — розсиплемося сотнями у кожен повіт. Доповідайте мені, де ви і що робите. Я осів у Богуславі...
Козаки мали накладки, особливо з фуражем[183]. Вискочили без обозу, а в степу, де його, фураж, заготуєш? Фуражирів гетьман послав, та їх схопили татари.
Гетьман зупинився у місцевого протоієрея, мав окремий вихід, щоб не тривожити розміреного життя святого отця.
Пробув у доглянутих покоях недовго, не встиг скинути з подушок мереживну накидку, як увірвався задиханий гонець: під самим містечком виявили великий бусурменський чамбул[184]. Засів у річкових чагарях і чекає обідньої пори, тоді людей, що повертаються з поля, хапати легше.
— Без мене не дасте їм ради? — знущався над гінцем Сагайдачний, підганяючи гнідого красеня.
За ними ледве встигав молоденький джура — вискочив, як ошалілий, і за гетьманом, куди вже було організовувати йому охорону!
Татарський чамбул заліг у гайку поблизу Росі, що вибігала з-за скелі і котила чисті води по зелених луках. Козаки чекали гетьмана на викруті річки.
— Кажете, як їх узяти?! Підкиньте їм здобич — самі вийдуть! Найбільш вивірений засіб, майже безвідмовний. Та не возіться з сідлами і поклажею[185] — так і женіть. Пускайте на луки!..
Десятка півтора коней, що вирвались несподівано до річки, зачепили татар за живе — аж завили, несучись наперехват здобичі.
— Тепер пішли і ми!..
Гетьман відчайдушно рвонув уперед, навіть не оглядався, чи є хто за ним. Козаки розгубилися лише на мить, а тоді й собі понеслись за гетьманом, котрий наче переломився, викинувши уперед шаблю.
— Щоб і сліду вашого не лишилося на землі, окаянні!..
Безкінні, не чекаючи команди, заходилися палити з мушкетів, коли татари сипонули в їхній бік, рятуючись від оскаженілих вершників.
— Могли б і самі! — трохи притомлено дорікнув козаків Сагайдачний і погнав коня до містечка, згадавши, що давно пора обідати.
Скоро гетьман потонув у царстві подушок, підбитих дбайливою жіночою рукою. Всю ніч провів у сідлі, навіть його залізного здоров'я не вистачало. До гетьмана їхали далі, але чогось суттєвого вони не везли. Старший джура вирішував усе сам.
Гетьман прокинувся швидко, як і заснув. Лише раз зайшов на подвір'я, густо заселене козаками та їхніми кіньми. Проте встиг угледіти гарненьку попівну, та подарувала сагайдачному усмішку, прямуючи до флігеля в глибині саду.
«Дружина протоієрея — ласий шматочок! І де він, старе луб'я, узяв таку гарненьку?! А ти вигнав її з жіночої половини у флігель!»
З ліквідацією орди нічого не виходило, а тут ще попівна. Настрій зіпсувався остаточно, в перервах між зустрічами старшин, до глупої ночі чадив тютюном, міряючи жіночі покої.
Мав гетьман славу, та не мав долі. Колись і в його просторому київському домі жила дружина, красуня Анастасія, та загубив її за походами. Кажуть же козаки — проміняв жінку на тютюн та люльку! Хочеш стати ченцем — віддайся богу повністю! Так і козацькій службі, якщо тобі путнього супутника життя вибрати не вдалось!
Намагався завести іншу, та не вийшло. Тепер уже й не шукав, хоча не обходив залітного щастя.
183
ФУРАЖ, у, чол. Сухі корми (сіно, солома), овес, ячмінь, картопля і т. ін. для свійських тварин і птиці.
184
ЧАМБУЛ, у, чол., іст. Загін татарської кінноти, що роз'їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення.
185
ПОКЛАЖА, і, жін. Те, що спаковане, приготовлене для перенесення, перевезення куди-небудь; багаж.