Смутна доба

Гетьман зупинився у місцевого протоієрея, мав окремий вихід, щоб не тривожити розміреного життя святого отця.

Пробув у доглянутих покоях недовго, не встиг скинути з подушок мереживну накидку, як увірвався задиханий гонець: під самим містечком виявили великий бусурменський чамбул[184]. Засів у річкових чагарях і чекає обідньої пори, тоді людей, що повертаються з поля, хапати легше.

— Без мене не дасте їм ради? — знущався над гінцем Сагайдачний, підганяючи гнідого красеня.

За ними ледве встигав молоденький джура — вискочив, як ошалілий, і за гетьманом, куди вже було організовувати йому охорону!

Татарський чамбул заліг у гайку поблизу Росі, що вибігала з-за скелі і котила чисті води по зелених луках. Козаки чекали гетьмана на викруті річки.

— Кажете, як їх узяти?! Підкиньте їм здобич — самі вийдуть! Найбільш вивірений засіб, майже безвідмовний. Та не возіться з сідлами і поклажею[185] — так і женіть. Пускайте на луки!..

Десятка півтора коней, що вирвались несподівано до річки, зачепили татар за живе — аж завили, несучись наперехват здобичі.

— Тепер пішли і ми!..

Гетьман відчайдушно рвонув уперед, навіть не оглядався, чи є хто за ним. Козаки розгубилися лише на мить, а тоді й собі понеслись за гетьманом, котрий наче переломився, викинувши уперед шаблю.

— Щоб і сліду вашого не лишилося на землі, окаянні!..

Безкінні, не чекаючи команди, заходилися палити з мушкетів, коли татари сипонули в їхній бік, рятуючись від оскаженілих вершників.

— Могли б і самі! — трохи притомлено дорікнув козаків Сагайдачний і погнав коня до містечка, згадавши, що давно пора обідати.

Скоро гетьман потонув у царстві подушок, підбитих дбайливою жіночою рукою. Всю ніч провів у сідлі, навіть його залізного здоров'я не вистачало. До гетьмана їхали далі, але чогось суттєвого вони не везли. Старший джура вирішував усе сам.

Гетьман прокинувся швидко, як і заснув. Лише раз зайшов на подвір'я, густо заселене козаками та їхніми кіньми. Проте встиг угледіти гарненьку попівну, та подарувала сагайдачному усмішку, прямуючи до флігеля в глибині саду.

«Дружина протоієрея — ласий шматочок! І де він, старе луб'я, узяв таку гарненьку?! А ти вигнав її з жіночої половини у флігель!»

З ліквідацією орди нічого не виходило, а тут ще попівна. Настрій зіпсувався остаточно, в перервах між зустрічами старшин, до глупої ночі чадив тютюном, міряючи жіночі покої.

Мав гетьман славу, та не мав долі. Колись і в його просторому київському домі жила дружина, красуня Анастасія, та загубив її за походами. Кажуть же козаки — проміняв жінку на тютюн та люльку! Хочеш стати ченцем — віддайся богу повністю! Так і козацькій службі, якщо тобі путнього супутника життя вибрати не вдалось!

Намагався завести іншу, та не вийшло. Тепер уже й не шукав, хоча не обходив залітного щастя.