Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Левкові та його товаришам повезло — їхньої появи ніхто не помітив. Із Замкової гори дивилися на містечко похмурі кам'яні громаддя; між козаків, котрі заповнили замок, бігав заклопотаний каштелян, йому належало відправити вглиб степу реєстрову залогу. Йшли розмови, що на Дніпрі перед порогами теж зведуть фортецю проти січовиків.
— Не вийде у них шляхти.
— Збудувати можуть, та чи довго вона стоятиме?!
У тому вавилоні троє київських козаків могли жити довго, коли б не нагальна справа. Як добре, що Розтопча попередив, де його шукати!
До Суботова трохи більше десятка верст, а там згори — і ну барабанити у ворота.
— Не глухі! — добродушно вилаявся двірник, здіймаючи внутрішню колодку.
— Мав бути у вас заїжджий майстер, Розтопча. Он він, легкий на спомин.
Двірник забрав коней і повів під навіс, тут звикли, щодо підстарости вічно хтось приїздить. Його на хуторі не виявилось, теж мав клопоти з відправкою залоги до дніпровських порогів.
Ілляш ще раз пересвідчився, як мудро учинив гетьман, що дав загад іти з Січі після морського походу кінно. Якраз наскочили б на королівську залогу!
Левко слухав розповідь Карпа про чутинський маєток Гирика.
— Не страшно, що вона за семи запорами. Головне — жива-здорова, і ми знаємо, де вона знаходиться.
Карпо не розділяв його оптимізму — знати, де сховали дівчину, цього ще замало. У руках каштеляна військо усього покордоння. Та й обережний він після двох втеч дівчини.
— Тарануха радив мені звернутись до пана Хмельницького. Дуже хвалив підстаросту, вони, виявляється, давні знайомі.
На тому й порішили.
Хмельницький повернувся, коли уже споночіло, але козаків прийняв одразу, навіть не повечерявши. Знаходився він на самій чоловічій порі, хоч тягар обов'язків уже поорав його чоло.
— Не заздрю вам — то горішок! Наслухані ми, чигиринці, про наречену пана Гирика. І весілля уже оголошене — одразу після відходу залоги.
Козаки мовчали, слухали досвідченішого, до того ж людину, котра знала місцеве становище.
— Нелегко буде викрасти вашу дівчину, але спробуємо. Це навіть цікаво...
Підстароста аж руки потер від задоволення, мабуть, недолюблював каштеляна.
В один із літніх вечорів невелика козацька чата покинула суботівський хутір, направляючись вглиб Чутинського лісу. Опустилися на тясминське пониззя і розтанули в темряві.
На Острог
Сигизмунд знаходився у скрутному становищі. Незадоволена шляхта, склавши велике військо, підняла рокош, звинувативши короля у прагненні до необмеженої влади, порушенні державних законів, відсутності правосуддя та фінансовій кризі. Назрівала міжусобиця.
Цим скористались українські магнати — вирішили відновити древні православні права, порушені введенням унії. Можновладці Волині, з'єднавшись з київськими магнатами на з'їзді під Сандомиром вирішили поставити умови королеві, щоб унія була знищена, а єпископи, котрі прийняли унію, були позбавлені ієрархічних прав і церковних маєтків, щоб влада церковна надавалася лише православним повільному вибору їхніх дворян.
Король, наляканий рокошем, пообіцяв, що православні не будуть піддаватись переслідуванням за свою віру. Але відступників духовного сану він не позбавив та зберіг їхні маєтності.
Князь Острозькій зібрався до свого родового замку. В останній день запросив до себе Іова Борецького, довго говорили на самоті. Зустрілися вони приватно, у князя вдома. Те придало розмові довірчого характеру, не тільки виявило симпатії князя до співрозмовника, а й засвідчило, що Острозький своїм духовним спадкоємцем вважав його, Борецького.
Іов Борецький те зрозумів і оцінив.
— Слухаю вас, князю!
Острозький коротко кивнув головою.
Вирішували як протидіяти курії у її зазіханнях на московську державу, а також засиллю унії на землях Корони. Київський воєвода вважав, що розмова вийде, якщо вона буде підкріплена реальною силою. Князь тверезо оцінював становище. Якщо й мав він які перемоги, то завдяки тому, що за ним стояло двадцятитисячне надвірне козацтво. Так було на Берестейській унії, так стояло і сьогодні, хоча ще складніше. Більшість вельмож перейшли до унії і тим її зміцнили. Тепер чинять опір не лише король, а й магнати, в тому числі покордонні.