Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
— Зіритувати[78], Мариню.
— Як знав, так звав, прошу паннунці! Сташка як почула таке, то вже ні слова не вимовила, а тільки гайда в ліс. Небезпечне там зажила щось, бо знайшли її на дорозі, і ледве теплу…
— То вона залишилася в живих? — вихопилося в Нелі. Мариня скартала її поглядом.
— А паннунця хотіли б, щоб вона з-за хлопця ганц[79] відібрала собі життя? Виздоровіла і вже знову, як ружа… Може, Завадка тепер лікті кусає собі… така краля…
Прислухаючись до базікання Марині, Ольга приходить до висновку, що тим істотним, що відштовхує її, панну Річинську, від класу того «типа», є брак аристократизму духу, відсутність почуття тонкості того, що німці називають файнгефіль. Освіта, диплом (хоч «товариш» його і не має) — ці елементарні перепустки у вищу сферу в жодному разі не можуть заступити товариської культури людині з простолюддя.
Між богом і правдою сказати, що залишилося Олі в пам'яті з аористів та різних інфінітивів кум кон'юнктіво з латині чи з палеозойської та мезозойської ери в географії? З цілого курсу астрономії запам'яталася Олі одна астролябія, і то вона не певна, чи назва ця стосується галузі науки, чи вимірювального приладу. З морфології, анатомії, соціології та ембріології рослин разом з їх запутаними родоводами збереглася в її пам'яті одна пімпінелія анузус (ганус, з родини окружкових малоазіатського походження). Запам'яталося, що ганусовий олієць вживається для приправи горілки та як засіб проти вошей і корости. Мис Абукир, де відбувалася битва між англійським і французьким флотом за часів Наполеона, Ольга до сьогоднішнього дня плутає з Абу-Бекером, наступником Магомета, та Абусіром, персонажем з «Тисячі і однієї ночі».
Знання можуть вивітрюватися з голови, але навіть ті, скороминучі, незримим рильцем різьблять у корі мозковій благородні зміни, що, удосконалюючись, передаються з покоління в покоління.
Жінки предків Річинських співали романси під звуки арфи, а чоловіки у вільні від воєнного ремесла хвилини читали Вергілія з пам'яті тоді, коли предки Завадків натирали тіло ганусом…
І тому, пане Завадка, не лише соціальне, як ви говорите, а перш за все моральне, естетичне становить непрохідну прірву поміж нами.
Хіба у нашій сфері не буває такого, що наречені розходяться перед шлюбом? Але в яку приховану і культурну форму прибирається цей малоприємний акт! У нас в кожному випадку, незалежно від дійсного стану, мужчина бере вину на себе. А як поступили ви, пане Завадка?
І що з того, що ви закінчили нижчу гімназію, де проходили латинь, граматику, алгебру та інші дисципліни, коли скандал — це ваша стихія? Як харкнути на долівку, так само мусите ви вжити грубого слова, бо це у вас така сама органічна потреба, як для мене почитати книжку чи послухати музику.
— Моя Мариню, навіщо так багато розводитись про ту цілу брудну історію? Між іншим, я чула не від кого-небудь, а від самої пані деканової, що після всього там таки відбулося весілля, хоч і без шлюбу. Щось подібне…
— А хіба я не кажу, що їмосць чули дзвін, а не знають, де він? Тої самої… відбулося весілля! Треба знати молодого Завадку! То таке вперте та заядле, що я не знаю… Якраз він по тім всім пішов би жити з нею… Але весілля таки було…
— Мариня думає, що говорить? Як може бути весілля без жениха чи там нареченого?
— А бачать їмосць, що було! А що мала стара Кукурбиха робити з стравами і печивом? Може, роздати жебракам, бо свині не було… на весілля закололи… Старі спросили гостей і забавилися, аж любо було… хоч та музика… а й могло її не бути…
— То й музика там була?
— Та то, прошу їмосці, Карольчині дівки Сташці бубон вибивали… щось там мусили мати з нею на пеньку…
Неля обурена:
— Це ж варварство! Татко розповідав, що колись в давнину був цей дикий звичай… Я думала, що з ним уже покінчено…
— Не Варвара, а Карольчині дівки, але паннунця їх не знають… викапані циганки… А я все своєї дурної… якби тому гунцвотові не запахла інша спідничка, то він Сташки не лишив би. Скільки часу ходив до неї… жили вже явно-славно, як чоловік з жінкою… сама мені стара розповідала… А тут… маєш, Гандзю, книш, раптом відхотілося йому дівки… Не інакше, я кажу їмосці, як батяр іншою закрутив собі фляки в голові…
78
Розсердити (пол.).
79
Цілком, зовсім (нім.).