Осиний мед дикий

Сережки

Літня неділя для селян завжди була коротким перепочинком. І ця теж. Після служби Божої на Славковім подвір’ї, яке було через дорогу від церкви, зупинилося кілька людей: Гілько Смачило, котрий добре знався на політиці, розповідав останні новини. Журилися, що нова влада прийшла не з добром, а тільки посилила страх, і ніхто не знав, як буде завтра. По селах валандалися «уповноважені», знущалися і глузували з селян, накладали великі податки без жодних на те причин. Арештовували, заставляли по-рабськи коритися.

Поки люди говорили, Ганка встигла зварити вареники і з полумиском винесла їх у двір. До вареників одразу з’явилися невелика плящина вишняку, сир зі сметаною, молода цибуля і смачний домашній хліб із солом’яних кошиків. Все розложили на чистому обрусі, накривши ним пухнастий спориш. Сиділи на траві і жартували у своїй журбі, по-недільному звільнені від турбот.

Ніхто не сподівався в цей час побачити тут Смородіна, котрий був уповноваженим у їхньому селі. А той зайшов крадькома, з-за спини, і гаркнув:

— Здравствуйте!

Чоловіки розгубилися, замовкли. Ганка, яка тримала в руках рушник, опам’яталася першою.

— Трастуйтє, трастуйтє! — визивно відказала з недобрим блиском в очах. — Навіть у неділю не даєте вільно дихнути.

— Что ти сказала, дрянь?!

Смородін, якого в селі називали СмЕродін, або, зі злості і тихенько — Смерід, узявся розстібати кобуру пістолета. Ганка зірвалася на ноги і притьма помчала на город, у кукурудзу. Смородін стріляв навмання. Кулі розсікали молоді стебла. Чоловіки зі страхом спостерігали за дим жахливим видовищем.

— Ти у меня попляшешь, ти меня запомнишь, стерва! — кричав з піною біля рота і стріляв, вилупивши дикі очі.

Розхристана Ганка бігла городами. Гостре листя шмагало її по обличчі, підкошувалися ноги. Жінка з розгону впала у високе бараболиння, розпласталась на землі і важко дихала. «Добре, що то Зозулишин город, значить, я вже далеко», — подумала мимоволі. Підвелася і, пригинаючись, заскочила до хати. Марина чула стрілянину, тому їй не довелося нічого пояснювати. Зозулиха закрила Ганку в льосі під дровітнею, ще й ступу засунула на ляду. Цілий день топтав Смородін городи, та слід втікачки мовби розтанув у повітрі. Ходив по подвір’ях в надії щось вивідати, але не всі знали, що сталося.

— Я тебя найду, ти меня запомнишь... — шептав собі під ніс, час від часу хапаючись за кобуру пістолета.

А Ганка разом з Мариною вирішували, де краще перечекати гнів уповноваженого. Здогадувалися, що найбезпечніше Ганці буде на власному городі, у тій самій кукурудзі. Марина дала їй кусень хліба, шматок сала, і втікачка затемна прокралася на свій город. Три дні сиділа там. Вичікувала, що от-от прийде за нею наряд міліції... Крадькома спостерігала за чоловіком і дітьми, які спокійно собі гралися і, коли мама забрала дітей на полуднє, щоб погодувати, а Славко пішов до млина, твердо вирішила: «Вертаюся додому. Треба обіпрати дітей, зварити їсти... Чого я маю боятися у своєму домі?» Та й пішла до хати. Намочила шмаття, начистила картоплі і взялася до прання. Пральна дошка невдоволено бурчала під руками. Ганка швиденько попрала дитячі лашки і хотіла відчинити двері, щоб вилити воду. Але щойно відхилила їх, як побачила чорний чужий запилюжений чоботисько, а за ним — Смородіна, який нахабно посміхався, викрививши тонкі губи.