Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Сам підійшов до колісниці, знайшов люк і опинився всередині.
— Ти вмієш керувати нею, Приборкувачу? — спитав Тарака. — Зможеш піднятися в піднебесся і сіяти довкола руйнацію?
— Я певен, що Яма зробив керування нею якомога простішим. Раціональність у всьому — то його пристрасть. Я літав раніше на реактивниках Небес і гадаю, що цей від них не дуже відрізняється.
Він пірнув у кабіну, вмостився на місці пілота і видивився на панель управління перед собою.
— Прокляття! — буркнув він, простяг руку вперед і одразу ж відсмикнув.
Раптом знову з’явився ракшас, він проник крізь металевий корпус колісниці і завис над консоллю.
— Дуже швидко просуваються боги, — сповістив він. — А надто Агні.
Сам клацнув кількома перемикачами і натис на кнопку. Засвітилися індикатори всіх приладів на контрольній панелі, зсередини почулося приглушене гудіння.
— Далеко він звідси? — спитав Тарака.
— Майже на півшляху вниз. Він розширив стежку своїм полум’ям і тепер біжить по ній, наче по дорозі. Випалює всі перепони. Прокладає прямий шлях.
Сам узявся за важіль управління, звірився зі шкалою, зчитавши показники індикаторів. Корабель задрижав.
— Ти готовий? — спитав Тарака.
— Не можу злетіти, поки механізм не прогріється. Та й управління тут мудрованіше, ніж я сподівався.
— Нас ось-ось наздоженуть.
— Так.
Оддалік пролунало кілька вибухів, заглушивши наростаючий рик колісниці. Сам пересунув важіль ще на одну поділку і підрегулював шкалу.
— Я затримаю їх, — сказав ракшас і зник так само непомітно, як і з’явився.
Сам пересунув важіль одразу на дві поділки, десь щось зашипіло й заглухло все. Корабель знову стояв занімілий.
Сам вернув важіль на початкову позицію, відрегулював шкалу і знову натис на кнопку.
І знову колісницею пробіг дріж, десь щось замуркотіло. Сам пересунув важіль на одну поділку, підкрутив шкалу.
За мить він повторив усе це, і муркотіння перетворилося на приглушене рикання.
— Кінець, — промовив Тарака. — Загинув.
— Що? Хто?
— Той, хто намагався зупинити Владику Полум’я. Йому це не вдалося.
Знову почулися вибухи.
— Вони руйнують Пекельний Колодязь, — сказав Тарака.
Сам дожидав, не знімаючи руки з важеля, піт зросив йому чоло.
— А ось і він — Агні!
Сам подивився крізь довгий похилий захисний щит.
Бог Вогню ступив у долину.
— Прощавай, Сіддхартхо.
— Ні ще, — сказав Сам.
Агні поглянув на колісницю, підняв свій жезл.
Нічого не сталося.
Він стояв, спрямовуючи на них жезл, потім опустив його додолу, потряс ним.
Підняв іще раз.
А полум’я так і не було.
Ліву руку він завів за потилицю, поправив щось у ранці, а тим часом із жезла вихлюпнувся потік світла і пропік поряд нього в землі величезну дірку.
Він знову націлив свій жезл.
Нічого.
Тоді він кинувся бігти до корабля.
— Електролокація? — спитав Тарака.
— Атож.
Сам поторгав важіль, підрегулював прилади. Довкола все вже ревло.
Він натис ще на одну кнопку, і з хвоста корабля долинув якийсь скрегіт. Він покрутив іншу шкалу, і ту ж мить Агні дістався до люка.
Спалах полум’я і брязкіт металу.
Він схопився зі свого місця і вискочив з кабіни в коридор.
Агні вже був усередині і цілився в нього своїм жезлом.
— Стій, не ворушись, Саме, — чи Демоне! — закричав він, заглушаючи рев двигунів, і лінзи на його очах після короткого клацання стали червоними, він посміхнувся. — Демоне, — повторив він, — не ворушися, бо вмить згориш разом зі своїм господарем!
Сам стрибнув на нього.
Агні одразу впав, од першого ж поштовху, бо навіть уявити собі не міг, що на нього можуть напасти.
— Коротке замикання, га? — примовляв Сам, гамселячи його по шиї. — Чи сонячні плями? — і завдав йому замашного удару в скроню.
Агні перекинувся на бік, і Сам востаннє вдарив його ребром долоні під самісіньке адамове яблуко.
Він відкинув ногою жезл у коридор і побіг до люка, але одразу переконався, що вже запізно.
— А тепер тікай, Тарако, — сказав він. — Приспів час битись мені одному. Ти вже нічого не зможеш вдіяти.
— Я обіцяв допомогти.
— Тепер уже не зможеш. Тікай, поки цілий.
— Ну якщо така твоя воля. Але на прощання хочу тобі сказати…
— Облиш. Іншим разом, коли знову стрінемося.
— Приборкувачу, я про те, чого навчився в тебе… Мені так шкода. Я…