Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Тим лісом у правіки, коли дерева були молоді, походжала в сутінках Середзем’я Меліан, тож і досі його оповивали чари. Однак тепер дерева Нан-Елмоту були найвищі й найтемніші у Белеріанді, туди ніколи не зазирало сонце; і жив там Еол, якого називали Темним Ельфом. Колись він належав до роду Тінґола, проте в Доріаті почувався неспокійно та ніяково, тож, коли Ліс Реґіону, де він тоді мешкав, оточили Поясом Меліан, Еол утік до Нан-Елмоту. Там і жив дотепер у глибокій тіні, насолоджуючись ніччю та підзоряними сутінками. Еол уникав нолдорів, покладаючи на них провину за повернення Морґота, за те, що вони порушили спокій Белеріанду; а от гномів любив більше, ніж будь-хто інший із ельфійського народу давнини. Від нього науґріми дізналися багато чого з того, що відбулось у землях елдарів.
На ту пору гноми спускалися з Синіх Гір через Східний Белеріанд двома дорогами, й північний шлях, стелячись у напрямку Бродів Аросу, проходив зовсім близько від Нан-Елмоту; там Еол і зустрічав науґрімів та бесідував із ними. Дружба їхня міцніла, й він іноді ходив у гостину до глибинних чертогів Ноґрода та Белеґоста. Під час тих одвідин Темний Ельф чимало довідався про роботу з металом і набув у цьому ремеслі неабиякої майстерності. Він винайшов метал такий же твердий, як гномівська сталь, але водночас такий ковкий, що йому вдавалося зробити його тонким і піддатливим, а все ж непроникним ані для лез, ані для дротиків. Еол назвав свій винахід ґалворном, — адже метал був чорний і блискучий, мовби гагат, — і кожного разу, виходячи з дому, зодягався в обладунки з нього. Проте Еол, незважаючи на те, що згорбився через ковальство, був не гномом, а рославим ельфом із високого роду телерів, шляхетним, хоч і похмурим із лиця; а очі його прозирали глибокі сутінки й темні місцини. І сталося так, що він побачив Арезель Ар-Фейніель, коли та блукала поміж гінких дерев поблизу кордонів Нан-Елмоту — проблиск білизни у тьмавій землі. Вона здалася йому неймовірно красивою, і він потягся до неї, й оточив її чарами, так що вона не могла знайти шляхів виходу, а тільки підступала все ближче і ближче до його помешкання у глибинах лісу. Там стояли кузня та понурі чертоги, жили його слуги, мовчазні та загадкові, як і їхній повелитель. І коли Арезель, стомлена мандрами, нарешті добулася до Еолових дверей, він вийшов, і привітав її, і провів у свою оселю. Там вона й залишилася, бо Еол узяв її за дружину, і довгий час ніхто з родичів не чув про неї зовсім нічого.
Про те, що Арезель вийшла за Еола вкрай неохоче або що її життя в Нан-Елмоті було ненависне їй упродовж багатьох років, не сказано ніде. Адже хоч, за наказом Еола, вона й мусила уникати сонячного світла, разом вони подорожували вдалечінь попід зорями чи при світлі місячного серпа; чи, якщо хотіла, вона могла мандрувати сама, втім, Еол заборонив їй розшукувати синів Феанора чи будь-кого іншого з нолдорів. І у присмерку Нан-Елмоту Арезель породила Еолові сина, й у серці нарекла його забороненою нолдорською мовою Ломіоном, що означає Дитина Сутінків; але батько не давав йому ймення, доки хлопчикові не виповнилося дванадцять років. Тоді він назвав його Маеґліном, тобто Гострозорим, адже збагнув, що синів погляд значно далекозоріший, аніж його власний, а розум за туманом слів може читати загадки сердець.
Досягши зрілості, Маеґлін обличчям і поставою видався подібним радше до нолдорських родичів, а от духом і розумом удався в батька. Він мало говорив, хіба у випадках, які безпосередньо його стосувались, і тоді голос його набував здатності зворушувати тих, хто слухав його, і переконувати тих, хто йому протистояв. Він був рославий і темноволосий, очі мав чорні, але і блискучі та проникливі, мов очі нолдорів, а ще мав білу шкіру. Він часто ходив із Еолом до гномівських міст на сході Еред-Ліндону і там наполегливо вчився всьому, чого гноми бажали навчати, а понад усе — вмінню шукати в горах руду та метали.
І все-таки сказано, що Маеґлін найбільше любив матір, тож коли Еол був деінде, він годинами сидів біля неї та слухав усе, що вона могла йому розповісти про своїх родичів і про їхні діяння в Елдамарі, про могутність і відвагу принців із Дому Фінґолфіна. Він брав ті розповіді близько до серця, особливо ж те, що дізнався про Турґона, зокрема, що той не мав спадкоємця, позаяк дружина його, Еленве, загинула під час переправи через Гелкараксе, і донька Ідріль Келебріндаль була єдиною його дитиною.
В Арезелі ж переказування тих історій пробудило бажання знову побачитися з ріднею, її дивувало, як могла вона стомитися від світла Ґондоліна, від водограїв на сонці та від зеленого моріжка Тумладену під вітряним небом весни. До того ж, ельфійка часто зоставалася на самоті в сутінках, коли і чоловік, і син ішли кудись із дому. Ці історії стали також джерелом перших сварок між Маеґліном і Еолом. Бо матір жодним словом не виказала Маеґлінові, де мешкає Турґон, ані яким шляхом можна дістатися туди, й він вичікував слушного часу, вірячи, що йому вдасться виманити в неї таємницю лестощами або ж розгадати її думки, коли вона не пильнуватиме їх; але перш ніж зробити це, він прагнув побачити нолдорів, побесідувати із синами Феанора, зі своєю ріднею, що жила неподалік. Однак, коли Маеґлін оголосив про свій намір Еолові, батько розгнівався.