Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
— І я-бо теж дам обітницю і мушу бути вільним, аби дотримати її, а тоді зійти в пітьму. Не залишиться від мого володіння нічого, що би можна було передати у спадок синові.
Кажуть, одначе, що такі холодні думки не відвідували його голову аж до тієї години; бо насправді та, котру він кохав — Амаріе з ваньярів, — не пішла з ним у вигнання.
Розділ XVI. Про Маеґліна
Арезель Ар-Фейніель, Біла Панна Нолдорів, донька Фінґолфіна, мешкала в Неврасті разом із братом своїм Турґоном і з ним же перебралася до Прихованого Королівства. Та в заповідному місті Ґондоліні вона нудилась і дедалі більше прагнула роз’їжджати просторими землями та походжати лісами — ще за валінорською звичкою; тож, коли минуло двісті літ од часу остаточної побудови Ґондоліна, вона звернулася до Турґона і попросила дозволу поїхати геть. Турґон не задовольнив її прохання і довго відмовляв їй; але, зрештою, таки скорився, сказавши:
— Іди ж, коли бажаєш, хоч і всупереч моїй розважливості, я-бо передчуваю, що з цього і тобі, й мені буде лихо. Проте ти поїдеш тільки для того, щоби розшукати нашого брата Фінґона; й ті, кого я посилаю з тобою, повернуться сюди, до Ґондоліна, якомога хутчіше.
Та Арезель відказала:
— Я сестра тобі, а не служниця, тож за межами твоїх володінь піду туди, куди вважатиму за потрібне. Якщо ти надто скупий, аби дати мені супровід, то я піду сама.
Тоді відповів Турґон:
— Нічого з того, що маю, мені не шкода для тебе. Проте я не хочу, щоби той, хто знає шлях сюди, мешкав поза цими стінами; і якщо тобі, сестро, я довіряю, то в уміння інших тримати язика за зубами вірю менше.
І Турґон призначив трьох вельмож зі своїх домочадців, котрим випало їхати з Арезель, і наказав одвезти її до Фінґона у Гітлум, якщо зможуть на неї вплинути.
— Будьте обережні, — мовив він, — бо, хоч Морґот поки що і замкнутий на Півночі, в Середзем’ї є чимало небезпек, про які Володарка навіть не підозрює.
Арезель покинула Ґондолін, і важко було в Турґона на серці по її від’їзді.
Коли подорожні дісталися до Броду Брітіах на Ріці Сіріон, вона сказала своїм супутникам:
— Повертаймо тепер на південь, а не на північ, адже я не поїду до Гітлуму; серце моє радше прагне відшукати синів Феанора, давніх моїх друзів.
І, позаяк відмовити її не вдалось, усі за її наказом повернули на південь і почали шукати входу в Доріат. Однак прикордонники не впустили їх; бо Тінґол не стерпів би, щоби хтось із нолдорів, окрім його родичів із дому Фінарфіна, перетнув Пояс, а тим паче друзі синів Феанора. Тому прикордонники сказали Арезель:
— До землі Келеґорма, яку шукаєш, ти, Володарко, жодним способом не втрапиш через володіння Короля Тінґола; мусиш їхати поза Поясом Меліан, на південь або на північ. Найшвидший шлях — їхати стежками, які ведуть на схід од Брітіаху, через Дімбар, уздовж північних кордонів цього королівства, доки перетнете Міст над Есґалдуіном і Броди Аросу й дістанетеся земель поза Пагорбом Гімрінґ. Там, гадаємо, живуть Келеґорм та Куруфін, і вам, можливо, вдасться розшукати їх; але дорога та небезпечна.
Тоді Арезель повернула назад і стала на небезпечну путь між видолинками Еред-Ґорґороту, які населяли страховиська, та північними кордонами Доріату, і, наблизившись до лиховісного краю Нан-Дунґортеб, вершники заплутались у тінях, і Арезель відбилася від супутників і заблукала. Довго й марно шукали її, боячись, що вона потрапила в пастку чи напилася води з отруйних струмків тієї землі; та в ущелинах пробудилися люті виплодні Унґоліанти, котрі чаїлися там, і напосілися на ельфів, тож тим ледве вдалось урятуватися живими. Коли вони нарешті повернулись і розповіли свою історію, Ґондолін спохмурнів, а Турґон довго сидів одинцем, мовчки переживаючи горе та гнів.
Арезель же, не знайшовши своїх супутників, продовжила подорож, бо була безстрашна і мала відважне серце, як і всі діти Фінве; вона трималася наміченого шляху та, переправившись через Есґалдуін і Арос, дісталася до землі Гімлад поміж Аросом і Келоном, де в ту пору, перед здоланням Облоги Анґбанда, мешкали Келеґорм і Куруфін. Одначе тоді їх саме не було вдома — вони їздили з Карантіром на схід Тарґеліону. Народ Келеґорма привітав її та вмовив зробити йому честь, залишившись із ним, доки повернеться їхній володар. Попервах Арезель почувалась у гостині задоволеною і, вільно блукаючи лісистими місцинами, дуже раділа; та збігав рік, а Келеґорма все не було, тож її знову охопив неспокій. Їй подобалося заїжджати щоразу далі, самотужки вишукуючи нові стежки та неходжені галявини. Отак і трапилося наприкінці року, що Арезель дісталася півдня Гімладу і перетнула Келон; та не встигла й оком змигнути, як її поглинули тенета Нан-Елмоту.