Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Шелест зупинив його жестом.
— Пораненого в машину, негайно! Лейтенант Валігура, будете супроводжувати його до міста. В першому ж населеному пункті, що трапиться на шляху, захопіть з собою лікаря або фельдшера, хто буде. — Глянувши на Петришина, він з німим запитанням вказав поглядом на ліжко. Петришин зрозумів полковника, тихо сказав:
— Так, це Горішній.
Валігура, шофер Шелеста й технік Закіров обережно підняли пораненого. Майор вийшов за ними слідом. Шелест опустився на стілець.
— Я слухаю вас, єфрейторе. Коли це трапилося?
— Годину тому. Наряд закінчував обхід, ми почули постріли з мисливської рушниці і завернули сюди. Як виявилося, вночі на промисел пробрався невідомий і пострілом з пістолета поранив оператора. Коли в сусідній кімнаті між ними виникла сутичка…
— Заждіть, єфрейторе, — нетерпляче звів брови Шелест. — Перш за все, яких вжито заходів?
— Спочатку з застави сюди направили групу бійців. Вони зараз прочісують ліс. Коли я вдруге подзвонив і доповів про напад на Горішнього, заставу підняли по тривозі.
— Тут є телефон?
— Апарат розбито. Я зв’язувався з заставою через телефон спеціального призначення, з лісу. — Негайно подзвоніть на заставу, щоб вислали собаку-шукача.
— Інструктор службового собаководства старшина Гейко вже виїхав сюди разом з начальником застави. Через двадцять хвилин вони прибудуть.
Шелест кивнув головою, встав.
— Подробиць замаху на Горішнього не знаєте?
Єфрейтор показав рукою на ліжко в кутку, біля вікна. Полковник оглянувся і тільки тепер помітив хлопчика, що лежав калачиком, обличчям у подушку. Його худенькі, гострі плечі здригалися.
— Син Горішнього, Славко, — пояснив єфрейтор. — Він знає більше, ніж я. Це він стріляв з дробовика. А коли побачив, що батька поранено, ну от…
Шелест підійшов до ліжка, поклав долоню хлопчикові на голову.
— Заспокойся, не треба плакати. Все буде добре. Скоро батько вилікується. А ти, виявляється, сміливий. Стріляти з рушниці не побоявся. Ну, розкажи ж, як усе було. Ти бачив того бандита?
Славко схлипнув, сів на ліжку.
Коли Петришин повернувся до кімнати, полковник Шелест і Славко Горішній сиділи поруч. Розмазуючи по щоках сльози, шморгаючи носом, хлопець розповів про все, що сталося після того, як він прокинувся від шуму за стіною.
Архів інженера Крилача
Єфрейтор Цибульников залишив у кімнаті все так, як застав, нікому не дозволив торкатися речей. На підлозі валялися перекинуті стільці, біля відсунутого убік столу чорнів розбитий пластмасовий телефон з круглим диском без цифр. Біля порога лежав великий мідний сифон, з відкрученого краника стікали останні краплі газованої води…
Пес Сигнал крутнувся кілька разів на місці, обнюхуючи підлогу, смикнувся до стіни і, дряпнувши лапами підвіконня, вискочив у вікно. Гейко ледве встиг попустити поводок і слідом за вівчаркою плигнув з підвіконня.
Невидимий слід повів у ліс, прямо на схід, а потім почав круто забирати до гірського кряжа, петляючи між деревами, кущами дикого глоду та валунами, що все частіше траплялися на шляху.
Уже зовсім розвиднілося. За провідником та вівчаркою поспішали кілька прикордонників.
Піднявшись на високий горб, старшина побачив вдалині село. Воно тулилося до гірського схилу, маленькі дерев’яні хати здалеку здавалися іграшковими. Тоненькими рисками виднілися придорожні телеграфні стовпи. По дорозі повзло кілька машин.
«Кепсько… Якщо Сигнал поведе на дорогу, доведеться повертатися ні з чим», — подумав Гейко. Але Сигнал не добіг до села з кілометр, різко повернув убік і повів старшину вздовж дороги, понад ланами скошеної кукурудзи. Через півгодини обминув їх, вискочив на ріллю. Тут Гейко сам побачив сліди. На чорній підмерзлій ріллі відбитки були великі, глибокі — втікач поспішав, біг широким кроком, ламаючи ногами шар мерзлоти, вгрузав у вологий грунт. Кілька разів зупинявся, зчищав з підошов налиплу землю.
Прикордонники давно відстали. Зрідка оглядаючись, старшина ще деякий час бачив постать єфрейтора Цибульникова, але скоро і той не витримав темпу. Нелегко було змагатися з Гейком. За роки роботи з Аргоном старшина навчився без віддиху долати великі відстані, звик, рівномірно розподіляючи сили, залишати за собою кілометр за кілометром, встигати за нетерплячою вівчаркою, даючи їй можливість вільно йти по сліду, не відчувати скутості. Аргон не любив, коли його стримували. Сигнал наче перейняв звички свого попередника. Нагнувши голову до землі, він легко ніс дуже тіло, на спині і грудях під сірою шерстю перекочувалися м’язи. Варто було провідникові на мить затриматися, відстати, як Сигнал нервував, смикав поводок із рук старшини.