Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
— Майстер Евагор наклав спеціальні чари, щоб ти не змогла вийти. Він боявся, що ти знову втечеш.
— І ти заодно з ним? Ти зрадила мене! А я тобі довіряла! Ви хочете відібрати в мене те єдине, що в мене є, найдорожче!
— Аеніль! — крізь сльози скрикнула Гелео, — я нічого не хочу відібрати! Навпаки, я хочу допомогти тобі! Допомогти знайти Іно! Адже ти сама не можеш цього зробити! Ти тільки потрапиш у руки Звіра!
— Нехай! Мені байдуже! Я хочу бути там, де Іно!
— Ми знайдемо її і повернемо! Я обіцяю…
— Я не вірю тобі! Ти мене обманюєш! Ви з ним заодно! Забирайся геть! Чи я вже не можу й змусити тебе піти з моєї кімнати?
— Можеш, — пробурмотіла Гелео і поспішила вийти, бо відчула, як починають діяти противтручальні чари. Ніхто не міг перебувати у кімнаті без дозволу її власника.
Зачинивши за собою двері, Гелео натягла свій каптур і швидко вибігла з дівчачої вітальні алхіміків. До початку занять ще був час, і вона побігла прямо до учительської алхіміків. Постукала і зазирнула всередину. Там були усі викладачі, окрім майстра Евагора Елітіса, якого вона шукала. Вигляду них був сердитий і похмурий.
— Чого тобі? — гримнув майстер Мейсон.
— Е… майстра Евагора Елітіса я можу побачити?
— Ні, — грубо відрізав Мейсон.
Однак Аделіна Лікофрон, що була більш обізнана з ситуацією, яка привела Гелео сюди, промовила:
— Він у шпиталі. Можеш спробувати провідати його. Проте не знаю, чи тобі вдасться поговорити… з ним.
Гелео вибігла з учительської. Вона боялася задавати ще якісь питання, хоч серце готове було вирватися від хвилювання. Що відбувається? Магістерку Урегус засуджують, майстер Елітіс у лікарні, хоч ще вчора ввечері він був здоровий, якщо не рахувати кількох синців, що завдала йому Аеніль, коли пручалася, аби її не тягли у вітальню.
Коли за лебенійкою закрилися двері, Мейсон сердито глянув на Аделіну Лікофрон:
— Чому це ви перед нею звітуйте? Мало того, що цей сором для нашого відділення відомий серед викладачів, так тепер ще й учні знатимуть?!
— Майстер Елітіс доручив мені направити до нього цю ученицю, коли вона прийде, — холодно відрізала Лікофрон. — Він керує її курсовою роботою.
— Подумаєш, дуже терміново!
— Терміново, бо тему мали б затвердити ще минулого тижня, а вона зі своїм попереднім керівником не спромоглася навіть визначити її, не те що написати необхідний реферат.
Мейсон люто зиркнув на викладачку, але був змушений проковтнути образу. Трохи згодом тільки буркнув:
— Ну що ж. Нехай працює. Нічого йому відлежуватися.
Гелео тим часом вже добігала до шпиталю. Проте коли увійшла досередини, то розгубилася. Як же її пропустять до майстра? Вона ж звичайна учениця. До неї підійшла медсестра, красива дівчина, на комірці якої було написано «Інга», і ввічливо запитала:
— Можу вам чимось допомогти?
— Я прийшла до майстра Евагора Елітіса… Мені сказали, що він тут.
— Провідати майстра Елітіса? Яке ваше ім’я?
— Гелео.
— Я запитаю, почекайте тут, — медсестра вийшла, а Гелео стала розглядати порожню залу.
За кілька хвилин медсестра повернулася і трохи здивовано сказала:
— Вам дозволили. Ідіть за мною.
Дівчата піднялися на другий поверх. Біля одних дверей медсестра зупинилася і обережно постукала:
— Нехай заходить, — пролунав знайомий голос.
Медсестра відкрила двері, і Гелео зайшла, вражено дивлячись на Ірене Урегус, котра, вдягнена як медсестра, крутилася біля столика з якимись препаратами.
Ірене озирнулася і мовила:
— Привіт. Майстер ще не прокинувся, чи, вірогідніше, не прийшов до свідомості. Я не буду його тривожити зараз. Можеш зачекати або розповісти, що ти хотіла, мені.
До Гелео не одразу повернувся дар мови:
— Але ж… Мені сказали, що вас засудили…
— Так і було.
— Вас звільнили? — з надією промовила Гелео.
— Ні. Просто виконали вирок.
— Як?! То ви…
— Так. Тепер я нездатна й найпростішу алхімічну суміш змішати. Але, як бачиш, певну користь все ж можу принести. — І вона продовжила щось зосереджено переливати з пляшечки в пляшечку.
Гелео сіла на запропонований Ірене стілець і тривожно подивилася на ліжко, що було приховане завісою.
— А що з майстром? — нарешті наважилася запитати вона.
— Вчора він бився на Поєдинку. І програв. Він нікудишній боєць, — з якоюсь лагідною посмішкою мовила жінка. — Добре, що живий залишився.
— Бився? Через що?
— Через кого, правильніше сказати. Батько однієї учениці звинуватив його, що він не захистив його дочку, коли по неї прийшов умертвій…