Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
Ірене витерла вуста рукавом своєї брудної сорочки і, хитаючись, повернулася на «ліжко». Винуватим голосом і ледь помітно почервонівши, вона промовила:
— Вибачте… Сьогодні на сніданок було щось… не дуже їстівне… Жаль, що ви це бачили…
— Ірене! Що вони тут з тобою роблять? Я негайно напишу скаргу в Синедріон! Я розповім брату… — Обурено вигукнув Евагор, з обличчя якого не сходив вираз здивування, відрази і співчуття одночасно.
— Не хвилюйтесь. Тут все чудово. Це царський палац у порівнянні з Тридонусом. Я б усе життя тут провела.
Евагор ще якийсь час спостерігав за Ірене, потім змусив себе заспокоїтися і продовжив:
— Ми вирішили, що найкраще буде звільнити тебе під час транспортування до приміщення, де проходитиме дечаризація. Оскільки тут надто сильні захисні чари. Ми подбали, щоб до дечаризації тебе супроводжував лише один військовий чарівник і два служники-охоронці. По дорозі для нас не складатиме труднощів звільнити тебе. Ми детально розробили маршрут, так, щоб ще до того, як це стане відомо комусь з Синедріону, ти вже була за межами Академії.
— А залишитися тут я не зможу? — тривожно спитала Ірене.
— Ні. Це неможливо. Ми не Орден Ворона і не Дім Ніах, щоб мати можливість переховувати когось в Академії. Звичайно, можна знайти якесь потаємне місце, і не одне, але шанс, що тебе знайдуть, все одно буде дуже великий. Адже тобі потрібно буде чимось харчуватись, а за цим можуть стежити.
— Мені багато не треба…
— Ні. Це неможливо. Який сенс тобі сидіти десь у підвалі все своє життя? Не бачити світла, не мати ніякої можливості реалізувати свої чарівні здібності? Не бачити жодної живої душі, окрім надійного служника, який приноситиме їжу? Ти ж не вампір чи чаклун якийсь, які десятиліттями готові чекати у сховку на нагоду щось скоїти!
— Жодної душі?
— Так. Адже, безперечно, ніхто з нас не зможе тебе відвідувати. За нами будуть стежити.
— Однак не вічно ж стежитимуть? — У голосі Ірене бриніла надія.
— Ну, звичайно, років через двадцять можуть і забути про твоє існування. А можуть і ні. — Евагор намагався позбавити її цієї надії, аби вона згодилася виїхати за межі Академії, що було б для неї найбільш безпечно. — За межами Академії ти зможеш зробити набагато більше для Клану, ніж тут. Майстер Стесагор схвалив би це рішення.
Ірене мовчала. Евагор думав, що вона приймає рішення, і терпляче чекав. Проте жінка повернулася до нього і несподівано лагідним, прохальним голосом промовила:
— Евагоре, а чи поїхав би ти зі мною із Академії? Можна передати управління Кланом Аделіні… Ми могли б жити у мене на батьківщині, я там маю невеликий батьківський замок. Або в Ронеї, вербувати людей для Клану…
Евагор вражено подивився на неї, і вона поспішила додати, відвернувшись:
— Я розумію, що сказала дурницю… Вибачте. Просто я подумала…
— Це неможливо, ти ж сама це розумієш. Академія — це моє життя. Я не можу її покинути. Аделіна не впорається сама, інші ще надто молоді і недосвідчені. Ні, я не уявляю, як зможу жити за межами Академії…
— Я теж не уявляю.
— Ну, чому? Зрештою, я, може, й зміг би жити там, якби не обов’язки перед Кланом, — спробував виправити сказане Евагор, але це звучало непереконливо.
— Я не зможу жити там сама. Навіть можете не говорити про це.
— Не поводься, наче мала дитина! — роздратувався Евагор. — Не вистачало ще цих витребеньок. Я голова Клану, і я наказую тобі…
— Я добре знаю кодекс Клану. Ніхто не зможе змусити людину виїхати за межі Академії. Що завгодно, але не це.
Евагор нахмурився, але не знайшов, що сказати. Він не передбачав такої реакції. І розумів, що ніяк вплинути на Ірене не зможе.
— Ну, добре, — здався він. — Давай обдумаємо варіант, як ти можеш залишитись в Академії. Хоч мені стає моторошно від такої думки. Провести все життя у якомусь підземеллі чи чарівному просторі — це не набагато краще, ніж провести його тут.
— Ви можете мені наказувати, і мені доведеться коритися, — сумним голосом промовила Ірене. — Проте я прошу дати мені можливість вільного вибору.
— Якого вибору? У тебе особливого вибору немає. Хіба… — Очі Евагора розширилися від страшної здогадки. — Невже ти справді готова на дечаризацію?
— Так. Це було моє тверде рішення. І воно залишається.
— Ні! Ти що! У жодному разі! Ти розумієш, що це таке? Ти ж станеш гіршою за служників!
— Зате матиму можливість вільного пересування Академією. Зможу щось робити тут.
— Прибирати туалети?
— Чому ви так грубо? Є багато інших робіт, де можна обійтися без чарів. Зможу займатися книжництвом.