Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
— Ніхто не трясеться, — обурилася Ембла.
Розмова мало цікавила Аеніль, і вона відсунулася далі від Ембли на дивані, де вони вдвох сиділи. В учнівській було повно учнів з різних курсів і груп. Шум відволікав Аеніль і не давав їй остаточно заглибитися у похмурі та тривожні думки.
— Справді? А чого ж сьогодні на уроці історії Ери дівчата вищали, коли Звір пробирався якимось з сусідніх коридорів? — усміхнувся Мілон.
— Я не вищала, — вперто, але не дуже щиро сказала Ембла.
— Ну, тобі краще знати. Хоч, може, це й добре, бо тим вереском ви, напевне, налякали бідолаху Звіра до півсмерті.
Ембла не змогла втримати посмішку.
— І все ж Аеніль права. Чому б не зробити перерву у навчанні, доки не вдасться знищити Звіра?
— В Академії бували й тяжчі часи, але й тоді навчання не припинялося, хоч здатними вчитися були лише кілька учнів, — сказав Мілон.
— Як це?
— Інші всі були або мертві, або поранені. Це у Темні Часи було, треба краще вчити історію Академії. Хоч ми це ще не проходили, я просто сам читав. Тоді Академія була напівпорожньою, сповненою всіляких монстрів і чудовиськ, чарівники утримували лише кілька кімнат і намагалися там чомусь вчити рідіючі ряди учнів.
— Жах.
— Так. У порівнянні з тим, у нас тут все просто чудово. Подумаєш, пару учнів і викладачів загинуло, пару десятків зникло і ще пару десятків поранено. А всього у нас тут не менше двох тисяч людей живе, працює і вчиться.
— Ого, як багато.
— Еге ж.
До Мілона підійшов хмурий, згорблений і дуже худий хлопець:
— Пішли, нам пора, — буркнув він.
— Це Мирон, мій друг, — відрекомендував його Емблі Мілон. — А це Ембла, моя знайома.
Мирон навіть не глянув у бік дівчини. Мілон попрощався і пішов з одногрупником.
— Звідки він тебе знає? — байдуже спитала Аеніль.
— А він теж… е… Так вийшло, що ми познайомилися, — не знала що відповісти Ембла, бо про Клан їй було заборонено хоча б комусь говорити. Та Аеніль і не стала особливо допитуватися.
Наступного дня, у п’ятницю, занять не було, бо йшла підготовка до шкільного балу. Він відбувається щоразу перед закінченням семестру, двічі на рік. Окрім самого балу, одночасно проходять конкурс краси дія дівчат, фінал з Гри та святковий бенкет.
Вітальня алхіміків було схожа на бджолиний вулик. Аеніль уже насиділася у своїй кімнаті, тому вирішила за краще посидіти тут, забившись у найдальший куток. Порушувати прохання майстра Евагора і полишати приміщення вітальні без дозволу вона не наважувалася.
У вітальню вбігла розпашіла Ембла і одразу кинулася до Аеніль:
— У мене чудова новина! Ти не повіриш!
— Що там таке? — стомлено пробурчала Аеніль.
— Нітетіс жива, — проказала Ембла пошепки. — Тільки про це поки не можна нікому казати.
Аеніль скочила на ноги.
— Як жива? Але ж умертвій завжди вбиває свою жертву! — швидко зашепотіла дівчина. — Сабілла тут усі деталі порозписувала, хто такі ці умертвії, що і як вони роблять… Наче особисто їх знала.
— Може, й знала, — Ембла з осторогою озирнулася на Сабіллу, котра запекло лаялася через щось з Савлієм Іданнфірсом. — У будь-якому разі вона жива. Допоміг захист кімнати, її особистий захист і, очевидно, якісь захисні чари, що встиг накласти майстер Евагор. Хоч вона все одно однією ногою в могилі і ще може померти, тому про це нікому й не кажуть.
— А звідки ти дізналась?
— Мені розповіла Івонна, медсестра. Вона за нею доглядала і чула розмови майстрів-цілителів.
— А її ти звідки знаєш? — Аеніль дивувалася, звідки в замкнутої Ембли з’явилося стільки друзів.
— Ми познайомилися, коли я відвідувала шпиталь, — тут Емблі було нічого приховувати. — І коли ходила дивитися на підготовку до конкурсу краси. Івонна буде приймати у ньому участь. Вона дуже красива!
— І ти теж хотіла б приймати участь? — спитала Аеніль.
— Е… Та ні, мабуть, ні… — почервоніла Ембла і поквапилася перевести розмову. — Уявляєш, яка це несправедливість, що майстра Евагора тяжко поранив батько Нітетіс. Він же насправді захистив її! І якби він не приніс її одразу у шпиталь, доки отрута з кинджала не встигла поширитися, то вона б точно померла. А тепер бідний майстер навіть не може заняття проводити, його до кінця семестру буде заміняти та Хілея Ехем, зовсім молода дівчина.
— Не може проводити заняття? Я думала, то в нього просто справи були, що його не було на цьому тижні…
— Ні. Він в шпиталі, тяжко поранений.