Потонулі в снігах
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-163-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Потонулі в снігах». Краткое содержание книги:
Галина Пагутяк — лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 2009 р.
У виданні якнайповніше представлена мала проза та вибрана есеїстика письменниці за увесь період її творчості.
У «Словнику асоціативних норм» є слово «любити». На першому місці знаходиться слово-асоціація «людину», на останньому «як-небудь». Така норма: коли любиш людей більше ніж істину, то любитимеш як-небудь. І житимеш як-небудь, тішачись вихідними й підвищенням по службі. Тобто простими радощами життя. Втім, за них дорого заплачено: справжньою свободою та істинною любов’ю.
Громадянська непокора
У сучасних українців є дві дати, з якими вони пов'язують надії на те, що у суспільстві нарешті щось радикально зміниться. Перша дата — 9 березня, день народження Шевченка, коли громадян охоплює дух протесту проти жалюгідного існування, а друга — день виборів президента чи Верховної Ради. Однак, з кожним роком надії стає все менше. Протестанти просять у влади дозволу на проведення мітингів та демонстрацій проти режиму, встановленого цією ж владою, щоб не опинитись, не дай, Боже, за гратами, звідки вийти дуже важко. Після чергових нечесних виборів до влади приходять щораз бездарніші політики, внаслідок чого держава все більше занепадає, а її громадяни почувають себе неповноцінними, бо не можуть нічого змінити. Тотальна несправедливість — дуже вагома причина для активної громадянської непокори, але ще більш вагомою причиною є приниження гідності окремої особи. Коли ця людина дозволяє себе принижувати у сім’ї, згодом у школі, далі на роботі, вона нездатна на той справді величний Акт Громадянської Непокори, який не конче мусить бути пов’язаний з насильством, але ніколи не схилиться перед законом. Бо закони, здебільшого, існують для того, щоб стримувати громадянську непокору, і аж ніяк не можуть зробити когось справедливим.
Подібні «єретичні» думки не знайдуть розуміння у людей, що звикли жити коштом суспільства, яке купує їхні послуги і чомусь переконане, що має усі права на тіло й душу такого індивіда. Коли почати замислюватись над цим, можна дійти до жахливого відкриття: подібна торгівельна угода робить нас неспроможними на Акт Громадянської Непокори. В Україні існують міста, де роками немає електрики, газу, води і роботи, і де сподіваються на повернення комуністів, або на Бога. Можна подумати, що Бог існує лиш для того, аби сипати на невдах всілякі блага…
Американський мислитель Генрі Торо у 1849 році написав есе «Про громадянську непокору», задум якого з’явився у в’язниці, куди його посадили за відмову сплачувати податки, які мали піти на підтримку рабства в Америці. Цей чоловік відмовився на практиці співробітничати зі злом, і то був дійсно Акт Громадянської Непокори. Він помітив щось дуже важливе для свого часу та й для майбутнього також: «Якщо підданий відмовляється підкорятись, а чиновник відмовляється від посади, революція відбулась».
Погляньмо, що відбувається у нашій державі… Ми знаємо, що брати чи давати хабарі — це зло, однак якась нечиста сила змушує нас продовжувати це робити. Ми платимо податки, які йдуть на утримання державного апарату, що відкрито позбавляє нас будь-яких шансів на гідне життя. Якби кожен знав, на що конкретно йдуть ці кошти, ми б не кидали гроші в чиюсь бездонну пельку, а подумали, як покращити освіту, медицину чи той самий державний апарат. Бо фактично ми утримуємо вчителів, які не вміють навчати, лікарів, котрі не вміють лікувати, і правоохоронців, які не годні нас захистити. Їхнє невміння обертається для нас самих великим злом. Якщо когось скалічили ескулапи і він відмовляється платити податок на охорону здоров’я, його можна зрозуміти. Це й буде виявом громадянської непокори, яка, звісно, суперечитиме закону, але, як сказав мудрий Торо: «Я вважаю, що ми повинні бути спершу людьми, а тоді вже підданими уряду».
Однак непереможний інстинкт стадності залишається чи не єдиним способом виживання у корумпованому, несправедливому суспільстві. Покірне стадо мусить мати поводиря. Неслухняне — потребує месії, котрий здійснить за нього Акт Громадянської Непокори і стане або мучеником, або героєм, або володарем. Тарас Шевченко жив в імперії, де всі закони вважались непорушними і священними, українська мова переслідувалась, однак син кріпака зумів виявити громадянську непокору, за що був страшно покараний. У ньому завжди жило почуття власної гідності. А що заважає мати гідність нам? Покірність, байдужість, переконаність у тому, що нічого не вдасться змінити… А потрібна лише мужність не співпрацювати зі злом. Як писав Едмунд Берк, англійський публіцист XVIII століття: «Для торжества зла необхідна лише одна умова — щоб хороші люди сиділи, склавши руки».