Що впало, те пропало
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9290-4
- Переводчик: Віталій Михалюк
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Що впало, те пропало». Краткое содержание книги:
Джон Ротстайн
PS: Досі сміюся з тієї знаменитої курки!!!
Дрю розглядав лист довше, ніж було потрібно, щоб заспокоїтися, потім перевів погляд на хлопчика, який назвав себе Джеймсом Гокінсом.
— Знаєте, про яку курку йдеться? Якщо хочете, я поясню. Це вдалий приклад того, що Ротстайн називав божевільним почуттям гумору.
— Я перевірив. Коли міс О’Коннор було шість чи сім років, у неї була курка — ну, принаймні вона так говорила, — яка ходила задом наперед. До неї приїхали люди з кіножурналу й зняли сюжет для новин. Курка потрапила до фільму. Міс О’Коннор потім казала, що то найвеличніша подія в її житті, а далі все пішло на спад.
— Це справді так. Тепер, якщо вже ми розібралися з куркою, чим можу допомогти?
Хлопчик тяжко зітхнув і відкрив застібку на манільському конверті. З конверта він дістав фотокопію і поклав поруч із листом Ротстайна в «Посилках з Олімпу». Обличчя Дрю Халлідея залишалося розслаблено-зацікавленим, але під стійкою його пальці переплелися так, що коротко стрижені нігті вп’ялися в долоні. Він миттєво зрозумів, що перед ним. Закарлючки на хвостах у, завжди віддалені окремо б, високо задерті в і р, що низько опускаються. Питання в тому, як багато знає «Джеймс Гокінс». Можливо, небагато, але, імовірніше, значно більше, ніж мало. Інакше не ховався б за вусами й окулярами, підозріло схожими на ті окуляри зі склом без діоптрій, які можна купити в аптеці або магазині одягу.
Нагорі сторінки стояла цифра 44, обведена в кружечок. Нижче йшов уривок вірша.
На цьому вірш обривався. Дрю подивився на хлопчика.
— Там далі про перший ранковий автобус, — повідомив Джеймс Гокінс. — Той, який по дротах їздить. Він називає його «trolebъs». Це іспанською «тролейбус». Дружина чоловіка, яка це розповідає — чи, може, його подруга, — сидить мертва в кутку кімнати. Вона застрелилася, і він тільки-но її знайшов.
— Щось мені це не здалося безсмертним творінням, — промовив Дрю. У його ошелешеному стані це єдине, що він зміг сказати. Незалежно від якості, цей вірш був першим новим твором Джона Ротстайна, який з’явився за останні півстоліття. Ніхто його не бачив, крім автора, цього хлопчиська й самого Дрю. Якщо, звичайно, Морріс Белламі не читав його, що малоймовірно, ураховуючи велику кількість записників, які він, за його словами, украв.
Велика кількість.
Збіса велика кількість записників.
— Так, це точно не Вілфред Овен і не Т. С. Еліот, але, я думаю, не це головне. А що ви думаєте?
Дрю раптом усвідомив, що «Джеймс Гокінс» уважно за ним спостерігає. І що ж він бачить? Імовірно, занадто багато чого. Дрю звик приховувати реальні почуття, аби уникати зайвого ризику, — якщо доводиться занижувати ціну для того, хто продає, і завищувати потенційним покупцям, без цього аж ніяк, — але це було те саме, що побачити «Титанік», який несподівано сплив із дна Атлантичного океану, зім’ятий і проіржавілий, але ж таки справжній «Титанік».
Що ж, гаразд, визнай це.
— Так, мабуть. — Фотокопія і лист О’Коннор усе ще лежали поруч, і Дрю мимоволі став водити над ними коротким товстим пальцем, порівнюючи. — Це підробка. Відмінна, але підробка.
— Це не підробка. — Без невпевненості в голосі.
— Звідки це у вас?
І хлопчик почав плести якусь нісенітницю, до якої Дрю навіть не прислухався. Щось про те, як його дядько Філ із Клівленда помер і заповідав молодому Джеймсу свою бібліотеку, а в ній серед дешевих видань та додатків до журналу клубу «Книга місяця» виявилися — ви тільки погляньте! — шість записників, заповнених усілякими цікавими речами. Переважно це поезія, але є кілька есе та окремі недописані оповідання. Усе це було роботою Джона Ротстайна.