Джерело
- Автор: Рэнд Айн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-55-5
- Переводчик: Елена Замойская
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Джерело». Краткое содержание книги:
Один підрядник проглянув креслення і відкинув їх, рішуче оголосивши:
— Він не стоятиме.
— Він стоятиме, — заперечив Рорк.
Підрядник байдуже протягнув:
— Та-а-ак? І хто ви такий, містере, щоб учити мене?
Нарешті Рорк знайшов маленьку фірму, що потребувала роботи та взялася за замовлення, виставивши завищену ціну на тій підставі, що береться за чудернацький експеримент. Будівництво розпочалося, бригадири понуро корилися, подумки протестуючи. Здавалося, ніби вони чекали, що їхні передбачення справдяться і вони зрадіють, коли будинок упаде їм на голови. Рорк придбав старий «форд» та їздив на будівництво частіше, ніж це було необхідно. Йому непросто було всидіти за столом свого бюро, стояти біля кульмана і примушувати себе триматися якнайдалі від будівельного майданчика. Натомість на будівництві виникали миті, коли він прагнув забути про своє бюро і креслярську дошку, схопити в робітників інструменти і почати будувати самому, як він робив це в юності, — звести цей будинок власними руками.
Він крокував будівельним майданчиком, легко переступаючи через купи дощок і мотки кабелів, робив нотатки, наказував хрипким голосом. Він уникав поглядів у бік Майка. Але Майк спостерігав за його пересуванням будинком. Майк із розумінням йому підморгував, коли він таки проходив поруч. Якось Майк сказав:
— Тримай себе в руках, рудий. Ти наче відкрита книга. Господи, непристойно бути таким щасливим!
Рорк стояв на скелі й дивився на навколишній пейзаж, на довгу сіру стрічку дороги, що кружляла вздовж берега. Повз будівництво промчав кабріолет, прямуючи на природу. Машина була заповнена людьми, які зібралися на пікнік. Безладно перемішані яскраві светри і шарфики, що майоріли на вітрі, безладна суміш голосів, що намарно намагалися перекричати гуркіт мотору, надто виразний гиготливий сміх; одна дівчина сиділа боком, звісивши ноги з машини; чоловічий капелюх насунувся їй на носа, і вона затято смикала струни укулеле, видобуваючи різкі звуки і волаючи: «Гей-гей!». Ці люди насолоджувалися черговим днем існування; вони волали до неба про своє звільнення від роботи і тягаря прожитих буднів; вони працювали і несли ці тягарі, щоб досягнути мети — це й була їхня мета.
Рорк дивився на автівку, що промчала повз нього. Він думав, що існує відмінність, дуже важлива відмінність між тим, як сприймає цей день він і вони. Подумав, що повинен спробувати зрозуміти її, але забув: він побачив, як угору повзе вантажівка з блискучими брилами нарізаного граніту.
Остін Геллер часто приїжджав подивитися на будинок, спостерігав — зацікавлений, досі трохи ошелешений, — як він росте. Він вивчав Рорка і будинок так само ретельно; відчував, що не може відділити їх одне від одного.
Геллера, борця із гнітом, спантеличував Рорк — чоловік, такий до гніту несприйнятливий, що й сам перетворився на своєрідний гніт, на ультиматум тому, чого Геллер не міг означити. За тиждень Геллер зрозумів, що знайшов найкращого приятеля, який у нього будь-коли був; він знав, що ця дружба зумовлена фундаментальною байдужістю Рорка. У глибинах Роркового єства не існувало знання про Геллера, потреби в Геллерові, прив'язаності, вимог. Геллер відчував накреслену лінію, що до неї йому не можна було торкатися; поза цією лінією Рорк нічого в нього не просив і нічого не давав. Так, коли Рорк дивився на нього схвально, коли Рорк усміхався, коли Рорк хвалив одну з його статей, Геллер відчував напрочуд чисте задоволення від похвали, що не була ані хабарем, ані благодійністю.
Літніми вечорами вони разом сиділи на виступі на півдорозі до вершини та розмовляли, аж поки темрява поволі добиралася до балок будинку над ними, й останні промені сонця відбивалися від сталевих верхівок стояків.
— Говарде, що мені так подобається в будинку, який ти зводиш для мене?
— Дім може бути цільним, як людина, — відповів Рорк, — і це так само рідкісне явище.
— Як це?
— Поміркуй про це. Кожна деталь присутня тут тому, що будинок потребує її — і лише тому. Звідси видно, як облаштовано все усередині. Кімнати, в яких ти житимеш, створюють форму. Співвідношення мас визначене організацією простору. Оздоби продиктовані методом будівництва, відповідаючи принципу, завдяки якому будинок стоїть. Ти можеш побачити кожен елемент, кожну опору, що відповідають цьому принципу. Ти на власні очі бачиш процес будівництва, коли дивишся на будинок, можеш простежити за кожним кроком його створення, бачиш, як його зводять, знаєш, як саме він зроблений і чому стоїть. Але ти бачив будинки з колонами, що нічого не підтримують, з безцільними карнизами, пілястрами, ліпниною, фальшивими арками, фальшивими вікнами. Ти бачив будинки, що здається, наче в них лише одна велика зала, з масивними колонами і масивними поодинокими вікнами заввишки у шість поверхів. Але ти входиш і бачиш шість поверхів, або ж будинки, що містять одну залу, але їхній фасад поділено лініями поверхів, фризами, низками вікон. Розумієш різницю? Твій будинок продиктовано його власними потребами. Ті, інші будинки, продиктовано потребою створити враження на інших. Головний мотив твого будинку — це власне сам будинок. Головний мотив інших — це глядачі.