Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— Або в мене галюцинації, або на борту щось є.
— У тебе галюцинації.
— Я серйозно.
— Я також. Бери номерок і чекай на свою чергу.
Він не жартував. Коли я змусив себе заспокоїтися і зчитати його знаки, то зрозумів, що біолог навіть не здивувався.
— Підозрюю, ти добряче зголоднів після виснажливого лежання? — Шпіндель кивнув на кухню. — Перехопи чогось. Я займуся тобою за кілька хвилин.
Підкріпляючись, я змусив себе завершити останні нотатки, але ця робота зайняла тільки частину мого мозку; інша досі тремтіла, борсаючись у полоні інстинктивного вагання — чи то битися, чи то тікати. Тож я спробував відволіктися, підключившись до біомедичного відсіку.
— Воно було справжнім, — казала Джеймс. — Ми всі його бачили.
Ні. Це просто неможливо.
Шпіндель прочистив горло.
— Спробуй ось цей.
Канал показав мені, що бачила вона: маленький чорний трикутник на білому тлі. Наступної миті він розбився на дюжину ідентичних копій, а потім на дві. Трикутники, невпинно розмножуючись, кружляли в центрі екрана. Підвладні точній схемі геометричні фігури витанцьовували, наче на балу, і з вершини кожного зринали менші трикутники, фракталізуючись, обертаючись та перетворюючись на заплутану, нескінченну мозаїку…
«Альбом для замальовок», — збагнув я. Інтерактивна реконструкція візуального досвіду — і жодних слів. Система розпізнавання образів у мозку Сьюзан реагувала на те, що вона бачила — ні, їх було більше; ні, хибна орієнтація; так, воно, але більше, — а пристрій Шпінделя зчитував ці реакції просто з її мозку й виводив на дисплей в реальному часі. Це був величезний крок уперед порівняно з недоробленим рішенням під назвою «мова». Особливо вразливі люди могли б це назвати читанням думок.
Але це не зовсім так. Ішлося тільки про реакцію та кореляцію. Не потрібно бути телепатом, щоб перетворити один набір образів в інший. На щастя.
— Це воно! Воно! — вигукнула Сьюзан.
Трикутники канули у небуття. Тепер дисплей повнився переплетеними асиметричними пентаграмами, схожими на павутину з риб’ячої луски.
— І не кажи мені, що це випадкові перешкоди, — з тріумфом заявила вона.
— Ні, — сказав Шпіндель. — Це константа Клювера[77].
— Ко…
— Це галюцинація, Сьюз.
— Звісно. Але ж хтось запхав її у нашу голову, чи не так? І…
— Вона весь час була у твоїй голові. Була там з миті твого народження.
— Ні.
— Це артефакт глибинних структур мозку. Навіть сліпі від народження люди часом їх бачать.
— Ніхто з нас раніше їх не бачив. Ніколи.
— Вірю. Але у твоїх видіннях немає інформації. То не «Роршах» розмовляв, а просто… інтерференція. Як і все решта.
— Але воно було настільки яскравим! Не мерехтіння, помітне лише краєм ока, на яке ми всюди натикалися. І настільки щільним. Справжнішим за справжнє.
— Саме це і доводить, що його не існувало. Оскільки насправді ти його не бачила, роздільна здатність не обмежується нечіткою оптикою.
— Он як, — сказала Джеймс і тихо додала: — Лайно.
— Ага. Ну вибач, — а тоді: — Приходь будь-коли, як будеш готова.
Я підвів погляд: Шпіндель махнув мені рукою. Джеймс підвелася з крісла, Мішель сумовито обійняла його, а Саша з буркотінням пройшла повз мене до їхнього намету.
Доки я підходив до Шпінделя, біолог уже розклав крісло, надавши йому форми кушетки.
— Лягай.
Я так і зробив.
— Я говорив не про «Роршах». Я казав про тут. Я дещо бачив просто зараз. Коли прокинувся.
— Підніми ліву руку, — сказав він, а тоді додав: — Лише ліву, добре?
Я опустив правицю і скривився від уколу.
— Це трохи примітивно.
Він поглянув на краплю крові в пробірці, яку стискав між великим і вказівним пальцями. Тремтлива рубінова сльоза розміром з ніготь.
— Для певних аналізів найкраще підходять свіжі зразки.
— А хіба капсули не мали цього зробити?
Шпіндель кивнув.
— Назвемо це перевіркою якості. Щоб тримати корабель у тонусі. — Він капнув зразок на найближчу робочу поверхню. Крапля розтеклася і вибухнула: поверхня всмоктала мою кров, наче страждала від спраги. Шпіндель цмакнув язиком. — Підвищений рівень інгібіторів холінестерази в ретикулумі. Ням-ням.
77
Генрих Клювер (1897–1979) — німецький фізіолог, що вніс вагомий вклад у вивчення анатомії нервової системи. Вивчаючи вплив мескаліну на свідомість людини, він дослідив, що в галюцинаціях різних людей з'являються певні однакові геометричні фігури.