Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
— Ти більше ніколи не даси цього гівна моєму сину, — гарикнув батько.
Бондфаст™ Тип IV
ПІДСИЛЮВАЧ μ-ОПІОЇДНИХ РЕЦЕПТОРІВ/СТИМУЛЯТОР ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МАТЕРІ
«Посилюємо зв’язок між мамою та дитиною з 2042 року».
— Та невже? І як же ти збираєшся мене зупинити, бідолашний трудоголіку? Ти не маєш часу навіть на те, щоб з’ясувати, що коїться у твоїй власній родині. Думаєш, ти зможеш контролювати мене зі своєї їбаної орбіти? Думаєш…
Раптом з вітальні перестали долинати будь-які звуки, крім якогось хрипіння. Я визирнув з-за рогу.
Батько стискав руками горло Гелен.
— Думаю, — прогарчав він, — якщо доведеться, я зможу зупинити тебе і не дати нашкодити Сірі. А ще я думаю, що ти знаєш про це.
Потім вони побачили мене. Батько забрав руки з материної шиї, і на його обличчі не було жодних емоцій.
Але лице Гелен сяяло тріумфом.
Я зірвався з дивана, стискаючи в руці сітку. Челсі стояла біля мене з широко розплющеними очима. Метелик наче мертвий застиг на її щоці.
Вона взяла мене за руку.
— О Боже! Мені так прикро.
— Ти… ти бачила це?
— Ні, звісно ні. Я не можу читати думок. Але спогад, вочевидь, виявився нещасливим.
— Він був не настільки паскудним.
Я відчув десь поблизу гострий, незрозумілий біль — неначе чорнильну пляму на білій скатертині. За якусь мить локалізував його: я прокусив губу.
Челсі поклала долоню на мою руку.
— Це справді вибило тебе з сідла. Твої життєві показники… з тобою все добре?
— Так, звичайно. Не біда. — У роті присмак солі. — Але мені дещо цікаво.
— Запитуй.
— Навіщо ти так вчинила зі мною?
— Бо ми можемо прибрати цей спогад геть, Лебедю. У цьому вся суть. Хай би що там було, хай би що там тобі не подобалося, ми тепер знаємо, де воно вгніздилося. Ми можемо повернутися і придушити його просто на раз! А потім у нас буде кілька днів, щоб остаточно видалити цей спогад, якщо ти захочеш. Просто вдягни сітку і…
Челсі обняла мене і пригорнула до себе. Вона пахла піском і потом. Я любив цей запах. Якусь мить я почувався в повній безпеці. Ненадовго здалося, що земля не піде у мене з-під ніг будь-якої миті. Якимось чином, коли я був з Челсі, то ставав значущим. Хотілося, щоб вона обіймала мене вічно.
— Не хочу, — сказав я.
— Ні? — Челсі блимнула та зосереджено поглянула на мене. — Чому ні?
Я знизав плечима.
— Знаєш, що кажуть про людей, які не пам’ятають свого минулого?
Хижак біжить за обідом. Здобич біжить, щоб вижити.