Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]

— Е, я справді не здобув кваліфікації слуги, — визнає господар. — Якщо в цьому моя провина…

Він кидає швидкий погляд крізь напівпрозору занавіску, перевіряючи, чи все спокійно надворі, й запитує:

— А оту нігерійську легенду ви звідки викопали?

— Її викопав Райєн. Можливо, це й справді легенда, але Райєн досить детально вивчав вас, щоб знати, з ким йому доведеться тут працювати.

— Він вивчав наклепи. Гадаю, вам відомо, що особисте досьє здебільшого складається з наклепів.

Я не піп, тому не збираюся підбивати господаря до сповіді. Терпляче відповідаю на запитання, які він мені підкидає, аби перевірити, наскільки я поінформований. Нарешті ми повертаємося до головного.

— Отже, ви хочете укласти угоду особисто з Райєном?

— Іншого шляху я не бачу.

— А що матиму я, крім вашої щирої вдячності?

— Я віддам вам копію фактури. Якщо ви покладете собі в кишеню фактуру, значить, у вас в кишені буде й Райєн.

— Це ви так думаєте, — скептично каже Томас. — Така фактура, шановний, не варта й цента.

— Чому?

— Досі ви мені втовкмачували, що шеф — недовірлива людина, і раптом виходить, що ця недовірлива людина ладна самовикритися просто заради того, аби зробити мені приємне.

— Ви ж розумієте, що такі гроші без документа ніхто нікому не вручить.

— Усе це я розумію. Навіть і те, що в документі буді зазначена не реально одержана сума, а офіційна, та, що призначена для пред'явлення дирекції. Ви даєте мені сто доларів, а ми записуємо п'ятдесят. Певно, ви знайомі з цією практикою.

Як я можу бути з нею незнайомий, коли торгівля — моя друга спеціальність! Але в даний момент я дію під диктовку Сеймура, а Сеймур, здається, все передбачив, бо, трохи помовчавши, господар зауважує:

— Гаразд, домовимось, що ви передасте мені фактуру. Та оскільки ця фактура, як доказ нічого не варта, до неї треба додати ще й письмове свідчення про справжню суму.

— А хіба таке свідчення матиме якусь вагу? — намагаюсь вислизнути я.

— Хай це вас не турбує.

— Однак це загрожує мені ускладненнями, яких я хочу уникнути.

Томас знову кидає погляд крізь занавіску. Цього разу, здається, щось привернуло його увагу, бо тепер в голосі його звучить роздратування:

— Про які ускладнення ви торочите, шановний! Ваше свідчення, коли виникне така потреба, буде пред'явлено тільки Райєнові, а Райєн зовсім не зацікавлений роздзвонювати про це.

— Може, воно й так, але…

— Так, без «може» й без «але», — уриває мене господар. — І ще одне: треба заздалегідь повідомити мені про день і час укладення угоди. Якщо справа дійде до угоди.

— Це справа нескладна.

— Всі складності, як завжди, лягають на Томаса. А ваша справа нескладна. Тільки дозвольте попередити: я не такий недовірливий, як Райєн, і на відміну від нього довіряю людям. Та якщо вам ненароком спаде на думку обманути мою довіру, будьте певні, що на вас чекатимуть ускладнення значно серйозніші за ті, яких ви намагаєтеся уникнути.