Ранок дня не визначає [Денят не си личи по заранта - uk]

… Двері купе рвучко відчиняються, але цього разу на порозі стає тільки дівчина з тацею в руках:

— Чи не бажаєте чогось, пане?

— Я б випив кави.

Коли дівчина подає мені пластмасову чашечку, я запитую:

— Скільки ще їхати до Женеви?

— Не більше години, пане.

Женева. Маленька крута вуличка — Гран Рю. І маленький літній чоловічок з сумними очима, який править мені за поштову скриньку. Передусім — налагодити зв'язок. Все інше якось уладнається.

Важко навіть уявити собі: минуло вже два з половиною місяці, відколи я вирушив додому, а й досі не дістався. А кажуть, технічна доба скоротила відстані. Може, десь і скоротила, тільки не в наших сферах. У наших сферах події нерідко розвиваються трохи інакше. І не завжди ранок визначає, який видасться день.