Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Я маю ділову розмову.
— Он як! Що, у вас є трохи золота, щоб обміняти на мої екю?
— Ні, ні, йдеться не про гроші, а про вашу дочку Ежені. Скрізь тільки й мови, що про вас та про неї.
— Хто їх питає? Кожен у своєму домі хазяїн.
— Згоден, кожен може вбити себе чи, ще гірше викинути гроші за вікно.
— Як це так?
— Але ваша дружина дуже хвора, друже мій. Вам треба було б навіть порадитися з паном Бержереном, вона в смертельній небезпеці. А коли б вона померла, не дай Бог, через те, що її не доглянули як слід, я гадаю, ви б ніколи не заспокоїлися.
— Та-та-та-та! Звідки ви знаєте, що з моєю жінкою? Ці лікарі, тільки пусти їх у хату, почнуть приходити п'ять-шість разів на день.
— Що ж, Гранде, робіть як знаєте. Ми з вами давні друзі, в Сомюрі нема людини, яка ближче за мене брала б до серця все, що стосується вас; і тому я повинен був сказати вам це. А тепер хай буде, що буде, ви людина доросла і знаєте, що робите. Та я й не ради цього прийшов. Ідеться, можливо, про значно важливіше для вас. Зрештою, ви ж не збираєтесь убити вашу дружину, вона ж вам конче потрібна. Подумайте тільки, в якому становищі ви опинилися б перед дочкою, коли б пані Гранде померла. Вам довелося б дати Ежені звіт, бо у вас спільне володіння з дружиною. Ваша дочка матиме право вимагати поділу майна, продажу Фруафона. Одне слово, після смерті матері спадщину отримує вона, а не ви.
Ці слова були ударом грому для Гранде, який не розбирався в юриспруденції так, як у комерції. Він ніколи не думав про можливість продажу з торгів.
— Отже, раджу вам бути з нею лагідний, — закінчив Крюшо.
— А ви знаєте, Крюшо, що вона зробила?
— Що? — спитав нотар, з цікавістю готуючись почути признання Гранде і дізнатися про причину сварки.
— Вона віддала своє золото.
— А воно належало їй? — спитав нотар.
— Усі вони мені це твердять — сказав добряга, розпачливо опускаючи руки.
— Невже ви збираєтесь, — вів далі Крюшо, — через дрібниці створювати перешкоди до тих поступок, яких ви від неї чекатимете після смерті матері?
— Он як, ви вважаєте, що шість тисяч франків золотом це дрібниці?
— Ех, давній мій друже! А ви знаєте, скільки коштуватиме опис і поділ майна вашої дружини якщо Ежені вимагатиме цього?
— Скільки?
— Двісті, триста, а можливо, і чотириста тисяч франків! Як же без торгів і продажу знати справжню вартість? А тим часом, порозумівшись…
— Клянусь різаком мого батька! — скрикнув виноградар, збліднувши, і опустився на лаву. — Побачимо, Крюшо.
По хвилинній мовчанці чи тривозі добряга глянув на нотаря і сказав:
— Життя надто жорстоке! В ньому повно горя, Крюшо. Ви ж не збираєтесь мене обдурювати, дайте слово честі, що всі оці ваші балачки мають законну підставу. Покажіть мені кодекс законів, я хочу бачити кодекс законів!
— Бідний мій друже, — відповів нотар. — Та що я, не знаю свого діла?
— Так це правда? Рідна дочка мене обдере, зрадить, уб'є, розірве?
— Вона дістане спадщину після матері.
— І навіщо нам діти? Ах, я люблю свою дружину! На щастя, вона живуча, як усі з роду ла Бертельєрів.
— Вона й місяця не протягне.
Бондар луснув себе по лобі, пройшовся, повернувся і спитав, кинувши на Крюшо сповнений жаху погляд:
— Що робити?
— Ежені може повністю відмовитись від спадщини матері. Ви ж не збираєтесь позбавити її спадщини? Та щоб дістати від неї таке зречення, не будьте з нею жорстокі. Те, що я вам кажу, друже, не в моїх інтересах. Чим живе нотар?.. Ліквідаціями, описами, продажами, поділами…
— Побачимо, побачимо! Годі про це, Крюшо. Ви мені вивертаєте все нутро. Отримали золото?
— Ні, але в мене є кілька старих луїдорів, штук десять, я їх вам віддам. Друже мій, помиріться з Ежені! Ви ж подумайте, весь Сомюр кидає у вас каміння.
— Негідники!
— А рента по дев'яносто дев'ять. Будьте ж задоволені хоч раз у житті.
— По дев'яносто дев'ять, Крюшо?
— Так.
— Еге! Дев'яносто дев'ять! — казав добряга, проводжаючи старого нотаря до хвіртки.
Потім, надто схвильований тим, що він почув, прийшов до дружини і сказав їй:
— Ну, мати, можеш провести день із дочкою, я їду до Фруафона. Будьте обидві любесенькі. Сьогодні день нашого весілля, жіночко. Ось тобі десять екю на переносний вівтар до свята Тіла Господнього. Ти вже давненько хочеш його мати, зроби ж собі приємність. Розважайтеся, веселіться, бувайте здоровенькі! Хай живе радість!
Він кинув десять екю по шість франків на постіль дружини, взяв її за голову і поцілував у лоб:
— Тобі краще, хороша моя жіночко, правда?