Останній із небесних піратів
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 966-692-588-5
- Переводчик: Віктор Колісниченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній із небесних піратів». Краткое содержание книги:
Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за допомогою страхітливих сорокух і Сторожів Ночі утримує у страху і покорі народи Світокраю.
У книзі «Останній із небесних піратів» ми знову зустрічаємося із капітаном Живчиком і дізнаємося про його трагічну загибель.
Тихо стогнучи, на задку візка лежав юний підмайстер, по чиєму вбранню гостривника ножів розпливалася темна пляма. Парсимон кинувся до візка.
— Ми знайшли його на Північному кордоні, — доповів перший охоронець, дрібногоблін, салютуючи Великому Господареві. — Він каже, що йшов із групою підмайстрів від Нижнього міста, аж сорокухи влаштували їм засідку. Запевняє, ніби ті знали про їхній прихід.
— Це правда? — запитав Парсимон, схилившись над зраненим підмайстром.
— Так, пане, — прошепотів неборака, чиє обличчя було бліде і спотворене болем. — Вони присочили нас у Східному сідалі, оточили на горішніх хідниках і перебили до ноги, одного по одному.
Парсимон поплескав його по руці:
— Ну, ну, твоя подорож і справді виявилася жахливою, але ж ти таки довів її до кінця — ось що головне! Ми поставимо тебе на ноги. Авжеж! Ми тобою дуже й дуже дорожимо! — І додав, киваючи охоронцям: — Занесіть його до вежі й приведіть Щипа — гріх втрачати такого хороброго юного підмайстра!
Охоронці поспішили винести пораненого. Варіс рішуче підійшла до Парсимона.
— Мені це страх не подобається, — без околясів рубонула вона. — Це вже третя група наривається на засідку.
Ми не можемо дозволити собі таких втрат, Великий Господарю. Сторожі Ночі вбиваються в потугу. Я відчуваю: вони доклали до цього рук!
— Можливо, й твоя правда, люба Варіс, — розважливо кивнув головою Парсимон. — Але цю справу мають вирішувати Рада Вільних галявин та панове професори у Старому Нижньому. А тепер нам треба пошанувати наших хоробрих юних друзів, що стоять перед нами, тож-бо тим часом не будемо про це говорити. — Він обернувся до Маґди, Стоба та Рука. — Ви вільні. Вечеря чекає на вас у горішній їдальні.
Рук уже крутнувся йти за товаришами, аж загледів Ксанта, майже непомітного в затінку: обличчя посіріле, губи тонкі, безкровні. Їхні очі зустрілися.
— Ксанте! — покликав Рук.
Ксант злодійкувато відвів погляд убік.
— Ксанте! — гукнув Рук голосніше. — Ходи з нами!
— Облиш його, — порадила Маґда. — Він же знає, де нас шукати, як захоче прилучитися. Либонь, йому зараз страшенно кривдно: біда з ногою, а так хочеться виступати в тій самій ролі, що й ми.
Рук кивнув головою. Але, хоч і знав, що Маґдині слова не позбавлені глузду, — не повірив. Бо не сум, не жаль і навіть не заздрощі догледів він у Ксантових очах.
Він догледів у них провину.
Розділ тринадцятий
Ливарна галявина
Після лютої грози, що шаленіла цілу ніч і цілий ранок, небо очистилося десь ополудні. Лишилося від того її буяння хіба біле шмаття хмар, яке мчало по небу, немовби натираючи його до блиску, та ще оновлений Темноліс унизу, який виглядав достоту так, ніби кожен його листочок допіру вимито й начищено, щоб він міг висявати у срібному сонячному промінні.
Рук вправно скерував небесного човна в обхід великого сон-дерева і полетів далі понад самими зубчастими хащами тернолезу. Від хвилювання серце так калатало, аж, здавалося, от-от вискочить з грудей. Йому самому не вірилося: тільки вчора увечері «склав» останній політ підмайстра, а сьогодні вже летить укупі з великою Варіс Лодд та своїм найліпшим другом, живолупом Кісточкою, в Темноліс — і не просто летить, а здійснює з ними повітряний наліт!
Швидко і тихо шугаючи крізь ряботиння лісового світла, їхні три небесні човни: «Вітряний сокіл», «Лісова оса» та «Грозовий шершень», — трималися нижче верховіть високих дерев. Рукові пальці мовби вигравали на мотузках, спонукаючи небесного човна повернути сюди чи туди, здійнятися вгору чи пірнути додолу, кинутися в той чи той бік. Нелегкий то був політ — вимагав постійної напруженої уваги.
Пальці його раз у раз, більше від неспокою, ніж з необхідності, обмацували літунський костюм, перевіряючи, чи на місці все малознайоме літунське причандалля: абордажний гак, кільце мотузки, баклажка з водою і — хай Небо та Земля боронять, щоб у цьому коли-небудь з’явилася потреба! — світлякова скринька, дарунок ґречного веретенника Щипа, з отими всіма бандажами, зіллям та цілющими мас тями. На грудях у нього красувалися далекогляд, компас і мотузяна драбинка, при боці — ніж, Феліксів обрядовий меч і, засунута в шкіряну петлю на поясі, гостра мов бритва сокирка, без якої не підніметься в повітря жоден літун. Тепер він почувався справжнім Бібліотекарським Лицарем, готовим до абиякої придибенції. От коли б тільки десь поділося оте тривожне тріпотіння під грудьми.
«Попереду густий ліс!» — просигналила Варіс Лодд, і всі троє, як один, злинули вгору і пробилися крізь листяний дах.