Львів. Кава. Любов [збірка]

– А чому пані про себе нічого не розповідає? – раптом запитав він, згадавши після п’ятої чи шостої рюмки вишняку про співрозмовницю.

– А нічого розповідати, пане. Ви усе знаєте: я працюю вчителькою музики. Вже п’ять років живу з панею Ядвігою. Ой, перепрошую, жила. Все!

– Ні-ні, як усе? А що сталося з вашим чоловіком, де діти? – добре захмелівши, запитав Зборовський.

– Їх ніколи не було у моєму житті.

– Розумію. Ст… – Він мало не сказав «стара дівка», але, вчасно схопившись, використав інший польський мовний зворот: – Стало бути, пані теж нікого не має.

– Ну, коли ви подумали, що я «стара дівка», – гостро підкреслила ображена Ірена, – то я десять років пробула у громадянському шлюбі. І син був… але це довга і нецікава історія.

– Пробула?! Пробула… – Він збагнув усю трагедію цієї жінки, і йому стало незручно. – Я зрозумів відсутність чоловіка і нащадків у вашому житті. І в жодному разі не хотів пані образити. Перепрошую ґречно!

Зборовський підвівся, вайлувато обійшов довкола столу і, зігнувшись, підніс до вуст Іренину руку. Вона виявилася напрочуд холодною і тремтливою. Її довгі худі пальці з красивими овальними нігтями картинно розмістилися у його чоловічій долоні.

– Нехай пані мені вибачить! – Він перевів погляд на неї.

Вона відвернулася, наче була несправедливо звинувачена у ганебній справі. Хвилясте каштанове волосся звабливо оголило довгу шию і неглибоке декольте, яке Зборовському раптом нестерпно захотілося побачити. І він несподівано для себе поцілував її у плече.

Ірена вскочила наче ошпарена, відштовхнула від себе нахабу і з окриком:

– Що пан собі дозволяє? Це вже занадто! – побігла у свою кімнату і зачинилася на ключ.

– Нехай пані нічого такого не думає! Перепрошую вельми! – збентежений власною поведінкою, вибачався поляк, кидаючи погляд на винуватицю подій у карафці на столі. – В душ, терміново у холодний душ!

Дивувався сам собі. Такий викрутас зовсім не був у його стратегії. Хотів з Іриною домовлятися. Рано чи пізно все одно доведеться це зробити. Кобіта ще просто не знає, як їй пощастило! Треба якось швидше залагодити неприємну справу. Відкупитися, та й по всім. Залишалося тільки два тижні.

Ірина пішла до своєї лазнички. У будинку Ядвіги було по-старому, по-польськи облаштовано ванну кімнату біля спальні, а душову – біля двох гостьових кімнат. Останніми роками старенькій складно було і незручно залазити у купіль, тому вона зайняла один із гостьових покоїв. Натомість Ірині запропонувала більшу і світлішу спальню.