Покора
- Автор: Уэльбек Мишель
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-2-0813-5480-7, 978-966-14-9931-6
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Покора». Краткое содержание книги:
Близько десятої ранку – саме цей час я обрав, щоби з’явитися за адресою вулиця Арен, 5; уже знайомий дворецький всміхнувся мені – він був у тому самому білому костюмі з комірцем а-ля Мао. Професора Редіже не було вдома, – сказав мені він, – і я справді вчора дещо забув. За півхвилини він приніс мій наплічник «Адидас» – певно, з самого світанку тримав його біля себе; ввічливий, кмітливий та неговіркий – дворецький вразив мене ще більше, ніж дружини професора. Всі завдання, напевно, виконував блискавично, лише пальцями поворухнувши.
Знову спустившись вулицею Катрефаж, я випадково опинився перед Великою мечеттю Парижа. Ні, я згадав не про вірогідного Творця Всесвіту, а про банального Стіва: зрештою, – сказав я собі, – рівень викладання був досить низьким. Такого авторитету, як у Жиньяка, ясна річ, я не мав, проте міг бути впевненим, що, коли зважуся повернутися, то приймуть мене з радістю.
І все ж я цілком свідомо пішов далі вулицею Добантон у напрямку Сорбонни. Повертатися я не збирався, ні – просто пройтися вздовж ґрат; проте, впізнавши охоронця-сенегальця, я аж здригнувся. Він також засяяв:
– Радий бачити вас, месьє! Добре, що ви повернулися!
Мені не стало духу розчаровувати його, і я увійшов на подвір’я. Принаймні п’ятнадцять років мого життя минуло на факультеті – тож я тішився, впізнавши тут хоч когось. Я замислився: чи довелося й йому навертатися, щоб зберегти цю роботу; проте він уже міг бути мусульманином, як і чимало сенегальців – в усякому разі, так вважав я.
З чверть години я гуляв під аркадами металевих колон, дещо здивований власною ностальгією і не в змозі спекатись усвідомлення огидності всього, що мене оточувало: бридкі будинки було зведено у найгірший період модернізму; однак ностальгія ніяк не пов’язана з естетичними почуттями – вона не має нічого спільного і з щастям; ми ностальгуємо за певною місциною лише тому, що там росли – і не має значення, добре нам там було чи погано, адже минуле завжди прекрасне, та й майбутнє, до речі, також; і тільки теперішнє завдає болю, тож ми несемо його в собі, мов нарив муки, яка веде нас поміж двома нескінченностями тихого щастя.
Мало-помалу, походжаючи між металевими колонами, я спекався ностальгії, зникли будь-які спогади. На якусь мить я згадав Міріам (авжеж, це була болісна згадка), пройшовши повз бар на першому поверсі, де ми вперше зустрілися. Тепер усі студентки були в білих покривалах та походжали удвох або втрьох – факультет нагадував монастир, проте було очевидно, що тут навчаються. Я замислився: якщо повернутися до часів Абеляра та Елоїзи[58], чи мала б Сорбонна більш старовинний вигляд?
Посібник «Десять запитань щодо ісламу» справді виявився досить простим і зручно структурованим. Перший розділ, у якому автор намагався дати відповідь на запитання «У що ми віримо?», нічого нового мені не повідомив. У загальних рисах Редіже усе це розповідав учора: неосяжність і гармонія Всесвіту, бездоганність задуму і т. ін… Далі йшов короткий виклад історій пророків на чолі з Магометом.
Як і більшість людей, я перестрибував через розділи, присвячені релігійним обов’язкам, стовпам ісламу та посту, й одразу взявся за розділ VII: «Чому дозволена полігамія?». Аргументи й справді були незвичні: аби втілити свій божественний задум, – пояснював Редіже, – Творець Усесвіту там, де йшлося про неживий світ, вдавався до законів геометрії (певно, неевклідової, а ще некомутативної – і все ж геометрії). Щодо живого, то тут плани Творця втілювалися шляхом природного добору: саме завдяки ньому істоти досягали максимально можливого рівня краси, витривалості й сили. А для всіх тварин, до яких належала і людина, закон був один: лише деяким особинам судилося передати сім’я та народити наступне покоління, від чого залежала незліченна кількість усіх майбутніх поколінь. У випадку із ссавцями, зважаючи на тривалість вагітності самиць та майже необмежену здатність самців до запліднення, добір тиснув перш за все на самців. Проте нерівність між ними (комусь щастило подарувати втіху багатьом самицям, інші неодмінно були взагалі цього позбавлені) варто вважати не збоченим наслідком полігамії, а її справжньою метою. Саме так вирішувалася доля виду.
58
П’єр Абеляр (Pierre Abelard, 1079–1142) – французький філософ, богослов, «батько» схоластики й концептуалізму, а також поет, автор сороміцьких пісень. Елоїза – його легендарна коханка, через яку Абеляра було кастровано. Історія Абеляра та Елоїзи – одна з найвідоміших історій кохання.