Безцінний

Контраст між дошкульним, але загалом приємним холодом надворі та спекою в давно не провітрюваному домі Ричмонда був жахливий. Ліза змокла як хлющ, краплі поту спливали по її голому тілу і всотувалися в килим, ще ніколи не почувалася такою голою, як тепер, убила б когось за клапоть рушника або простирадла, щоб можна було вкритись або хоча б витертись.

Коридор, який відділяв її від Гассама і Рафаеля, був радше галереєю, ніж коридором. З правого боку було троє дверей, які вели до двох спалень і ванни. Зліва від вітальні і датчиків руху й тепла, які там знаходилися, її відділяла ажурна балюстрада, яка не могла бути жодним прикриттям. Дистанцію подолала, притулившись спиною до стіни, щоб датчики не зафіксували наплічник; це було зайвою обережністю, адже він нагрівся так само, як усе в цьому пеклі.

У домі не світилася жодна лампа, але до заскленої вітальні потрапляло достатньо світла ззовні, щоб могла добре бачити усі елементи багатого інтер’єру. Як і раніше, замислилася, навіщо знавець мистецтва, що полює на аукціонах на американських імпресіоністів, тримає у представницькій вітальні страшні імітації, якісь олеографії з вазонами та яблуками, що висять між головою ведмедя та рогами оленя. Ще крок — і світло ліхтарика відбилось у скляних очах ведмедя; вона здригнулася, бо їй здалося, що опудало звіра водить за нею очима. «Заспокойся, — шепнула собі шведською, — бо захворієш на параною».

Рухалася по м’якому покриттю, звуки у будинку створював шум гарячої води в обігрівачах, яку качала система, будь-що намагаючись підтримувати в резиденції тропічні умови. Її тиха хода в цих умовах була абсолютно нечутна.

Дійшла до кінця коридору й уважно придивилася до фрамуги, бо відчинені двері видалися їй підозрілими. І недарма. Прохід між коридором і «спальнею Гассама» не був звичними дверима. Тут узагалі не було ані дверей, ані одвірка. Були три ледь помітні жолобки кольору стін — тому й не помітила їх у камері. Ретельно оглянула у світлі ліхтарика стелю й побачила, що має бути в цих жолобках. Першим щитом з боку коридору була тонка пластина, яка зливалася з сусідніми стінами, і, певно, слугувала для того, щоб замаскувати Гассама й решту. Другим була товста сталева перегородка, яка захищала від вогню і зламу.

Якщо мистецька кімната була правильно спроектована, картини мали б залишитися неушкодженими, навіть якби решта приміщення згоріла. Третіми дверима, які могли ховатись або висуватися зі стелі, була скляна поверхня, що дозволяла впустити всередину трохи денного світла, не закриваючи вид і водночас ізолюючи зібрання від коливань температури й вологи, забезпечуючи для нього ідеальні умови.

От тільки питання: чому жодна з цих перегородок не була опущена?

— Щось тут не так, — сказала Ліза.

Минуло дванадцять хвилин, відколи покинула безпечне сховище за стовбуром бука.