Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Була. Утім, звісно, саме цей пристрій міг вирізнятися винятковою точністю. Що викликало сумнів, адже у кожному приміщенні температура розподіляється нерівномірно, й тоді сигналізація мала б умикатися щоразу, коли вмикали обігрівач. Але він міг зреагувати на відчинення вікна і проникнення холодного повітря. Що теж було малоймовірно, бо, якщо вірити законам фізики, тепле повітря переміщується в бік холодного, до того ж така зміна температур не настає моментально. Але ризик був.
Тому Ліза Тольґфорс завагалася, та лише на мить. Підчепила замок, відчинила вікно і швидко увійшла всередину, пильнуючи, щоб датчики не зауважили наплічник.
Апаратура розпізнала б його як порушення порядку, холодну пляму на теплому тілі. Стала на м’яке пухнасте покриття й зачинила за собою вікно. Завмерла, не рухаючись, дивилася прямо на сигналізаційну систему.
— Я всередині. Каролю?
— Усе спокійно.
Глянула на годинник. Минуло вісім хвилин від моменту, коли залишила дерево. Багато.
Не обертаючись, дістала з наплічника павучка й повільно підійшла до датчиків. Не хотіла зволікати, у спальні було спекотно як у пеклі, і вона боялася, що за мить почне розігріватися, пітніти, стане теплішою від температури повітря в кімнаті й цим розбудить сигналізацію. Підійшла до системи, пильнуючи, щоб не перетнути промінці лазера, які випромінював датчик руху, — це було б справді ідіотською помилкою — і приклеїла скляного павучка до стіни.
І лише тепер дозволила собі глибоко вдихнути повітря й перевести подих.
— О’кей, іду далі, — повідомила.
— Вдалося? — запитала Лоренц у Ґмітрука, що нависав над її плечем.
— Якби не вдалося, ми б уже чули тупіт військових берців. Таку тривогу вони б не проігнорували.
Дивилися Лізиним третім оком на її наступні рухи. Шведка відчинила двері в коридор, який у фазі планування викликав труднощі, оскільки з одного боку мав вихід до високої двоповерхової вітальні, завдяки чому був у полі зору трьох датчиків руху і трьох тепла; один комплект на другому поверсі і два на першому. Ліза спершу розмістила три лазерні указки на мініатюрних штативах, а потім наклала павучка на датчик тепла в коридорі. З тими, що внизу, нічого зробити не могла, просто мала пройти перед ними, сподіваючись, що вони, очманілі від тропічної температури, не зауважать гостю.
Рушила.
— Щось не так, — раптом сказала Лоренц, перед тим вимкнувши мікрофон, щоб Ліза і Кароль не могли її чути.
— А конкретно?
— Відчуваю страшний неспокій. Аж дихати не можу.
Ніби щось проґавила.
— Саме зараз?
— Ні, не тепер, раніше. Ніби не помітила чогось абсолютно елементарного на самому початку, ще у Польщі.
— Може, це стрес?
— І це також, але не тільки.
— Зоф’є, це може бути важливо. — Ґмітрук поклав їй руку на плече. — Ти думаєш про це зранку, чи воно з’явилося тепер? Може, щось побачила?
Гарне запитання.
Відірвала погляд від монітора, наприкінці вулиці не переставав миготіти зіпсований ліхтар.
У домі Ричмонда було темно, але завдяки Лізиній камері вони досить чітко бачили сірий коридор і темний прохід до колекції. З кожним кроком прохід ставав чимраз більшим, нарешті в ньому з’явився силует патріотичного полотна Гассама, яке висіло якраз навпроти дверей. Плями різних відтінків сірого, ледве розрізнила обриси зірчастого штандарта, їй здавалося, що вона дивиться на репродукцію з каталогу. Чорно-білу, пласку, невиразну.
Заплющила очі. Лихе передчуття не давало їй спокою.
— Зоф’є, це справді може бути важливо, — м’яко повторив Ґмітрук.
— Не допомагаєш, — буркнула так грубо, що він відсмикнув руку, як обпечений.
— Щось не так, — почули вони в навушниках голос Кароля.
Завдання Бознанського не було складним. Він мав не допустити, щоб під час грабунку патруль з’явився поблизу вілли Ричмонда. В найоптимістичнішому випадку це означало б тільки спостереження. Патруль, що виходив на свій перший обхід, міг вирушити в інший бік поселення, через Орхард-Плейс у бік бульвару. Це означало б, що мине добрих двадцять хвилин, поки опиняться на Серпентин поблизу їхнього будинку й дому Ричмонда.
У напівоптимістичному випадку патруль вирушить у їхній бік. Тоді Кароль мав про це повідомити, щоб Ґмітрук привів у дію невеликий вибуховий пристрій у резиденції на Менор-Плейс. Настільки невеликий, щоб відчинилося вікно і спрацювала сигналізація. Цього повинно було вистачити, щоб патруль пішов перевірити, який телепень не зачинив вікно перед від’їздом.