Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Дехто висував припущення, що річ не у фізичній силі невідомого вбивці, а у швидкості його рухів під час здійснення цих «несамовитих актів насильства». Та це також, зрештою, за межею можливостей людини, навіть під впливом відомих науці препаратів.
Велику популярність здобули версії, що Відривач голів узагалі не людина. Бульварна преса майоріла кількістю псевдонаукових, а то й відверто сумнівних статей про інопланетян, радіоактивних мутантів та інше.
Висвітлювало події і місцеве телебачення. Представники правоохоронних органів, що давали інтерв’ю, намагалися сховати свою безпорадність і заявляли про «вжиті заходи». Не скупилися й на сміливі обіцянки в найближчі дні покласти край «звірячим розправам над жителями міста» і «знову зробити вулиці нічного Львова безпечними для громадян»; давали рекомендації, як не стати жертвою маніяка — деякі пункти викликали в людей старшого покоління прямі асоціації з періодом воєнних дій.
Лозинський майже весь цей час проводив удома, очікуючи кожного наступного випуску новин, зрідка виходив за газетами. Ночами йому деколи вдавалося на кілька годин заснути. Вранці, підхоплюючись, він спершу вмикав телевізор. І щоразу знаходив підтвердження найгіршим передчуттям: невідомий вірус остаточно заволодів Германом. Імовірно, це відбулося протягом кількох ночей після їхньої зустрічі, і він — єдиний, хто знає про те, що діється насправді. І навіть безпосередньо пов’язаний із ним…
Через тиждень кількість жертв Відривача голів досягла під сотню чоловік. Про вбивцю, як і раніше, нічого не було відомо.
Навіть ті, кому якимось чудом удалося залишитися живими після зустрічі з Відривачем голів, були або настільки покалічені, або перебували в такому шоковому стані, що використати їхні свідчення було просто неможливо. У кращому випадку вони розповідали щось про примар, які матеріалізувалися, чи агресивних інопланетних прибульців. Моторошні історії про Відривача голів обростали новими суперечливими плітками й легендами.
Єдиним безсумнівним було те, що Відривач — найкривавіший і найзагадковіший з усіх відомих серійних убивць. На його тлі навіть Чикатило виглядав «милим хлопцем трохи не в гуморі», як прокоментував оглядач кримінальної хроніки однієї з газет.
Одного ранку, переглянувши випуск перших теленовин, лікар Лозинський зайшов у ванну й розтяв собі вени хірургічним ланцетом…
Розділ 4
Місто вночі (II)
Коли Задума й Веселун піднялися на дах, уже було темно. Майстер чекав їх, дивлячись на місто, що запалювало вогні. Поруч із ним сутенів тендітний силует мольберта, нагадуючи обрисами кістяк якоїсь дивовижної тварини. Очевидно, поки було ще світло, він устиг попрацювати й, можливо, навіть закінчив картину. Назва полотна була відома, учитель цього не приховував: «Місто Ночі».
— Добре, що ви прийшли саме в такий час, — сказав Майстер, не повертаючись до них. Учні знали, що він не терпить сторонньої присутності під час роботи. Особливо, коли та наближається до завершення.
— Так, — продовжив Майстер, немов підтверджуючи їхні думки, — це дало можливість закінчити вже сьогодні.
Усміхнувшись, художник дістав із кишені куртки невеликий ліхтарик і показав хлопцям:
— Уявляєте, я користувався цим, щоб зробити останні мазки, коли стемніло.
Учні переглянулися, наче кажучи один одному: «В його віці дивацтва — звичне явище. Рембрандт, кажуть, і не таке викидав…»
— Ви її розглянете завтра. А цього вечора… — художник жестом запросив учнів стати біля нього. — Сьогодні я хочу вам дещо показати. І почути, що ви побачили.
— Що? — зацікавлено запитав Веселун.
— Місто, — старий окреслив рукою в повітрі півколо, охоплюючи панораму кольорових вогнів унизу. — Місто ночі…
— Це ж назва картини… — Задума подивився на землю з висоти чотирнадцяти поверхів і знизав плечима: — Нічого особливого, як на мене. Звичайне місто. Темно. Високо. Ми бачили таке вже тисячу разів… І це не цікаво. Мені, принаймні…