Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
«Мені плювати на це все! — нарешті відповів Лозинський. — Я не знаю, хто ви, але я не дурень! Можливо, ви справді використовували мене, хоча я можу тільки гадати, чому вам потрібна чиясь допомога. Та запам’ятайте: навіть моя мимовільна участь у чомусь не може перетворити мене на одного з вас!»
«Дурнику, — поблажливо посміхнувся Добрий Лікар, — хіба ти не розумієш, що твій особистий вибір позбавлений сенсу? Людина ніколи не вирішує цього самостійно. Скільки разів твої наміри відповідали реальним учинкам? Якщо це і траплялося, то тільки тому, що плани когось більшого випадково збігалися з твоїми. Ти вважав, що пропозиція народжується завдяки можливості вибору? Частково це так. Або ти вибираєш свій шлях добровільно, або — під примусом. Поглянь — хіба не так вийшло?
Звичайно, звичайно! Коли я говорю „один із нас“, це не означає, що ти справді здатний досягнути нашого рівня. Мається на увазі бути на одній стороні. Якщо хочеш, назви це взаємовигідним співробітництвом. Не будь дурнем, ігри закінчились, а впиратись безглуздо — ти вже один із нас, і розумніше було б скористатися цим… добровільно виконуючи те, від чого все одно нікуди не дітися».
«Це ми ще побачимо!» — кинув Лозинський і прокинувся.
Уже через годину розмова з Ай-Болитем здавалася йому звичайною реакцією на пережитий стрес, який воскресив у пам’яті давно забуті дитячі кошмари.
Інша річ — Герман. І вірус…
Прийшовши в лікарню, він подав заяву на звільнення. Ніхто, звісно, не заперечував.
Але перед цим він устиг зробити ще дещо: побувати в архіві відділення, щоб віднайти документи, пов’язані з перебуванням Германа в лікарні. Найголовнішим було встановити його домашню адресу.
Але ні стаціонарної картки, ні якихось оцінок у журналі за весну 1998 року, взагалі нічого, пов’язаного з Германом, не було. Складалося враження, що такий пацієнт ніколи не переступав порогу ні відділення, ні лікарні. Лозинського це здивувало, але він припинив пошук. Бо важко собі уявляв, що зробив би, встановивши місцеперебування Германа.
Вийшовши з приміщення медзакладу, Лозинський, на свій подив, відчув полегшення.
При цьому він не зовсім розумів, що поступово наближається до підсвідомо наміченої мети. Тимчасове полегшення зникло.
Хоч би ким або чим був Добрий Лікар Ай-Болить…
Лозинський майже не здивувався, коли зрозумів, що стоїть перед входом у тест-пункт.
Але по результати аналізу в призначений термін він так і не з’явився, бо йому стало просто байдуже.
Уже наступного дня містом пронеслись новини про хвилю дивовижних убивств. Їх вирізняла неймовірна жорстокість і… безглуздість.
Того дня всі місцеві газети на перших шпальтах повідомляли, що в місті появився маніяк, якого відразу назвали Відривачем голів.
Назва виникла не випадково, оскільки в більшості своїх жертв убивця відривав голови. Вражала не лише жорстокість цих злочинів, а й кількість — десять чоловік першої ночі! У численних статтях журналісти докладно описували деталі, здогадки, хто був здатний на щось подібне? Експерти сушили мізки, яким чином цьому «комусь» вдалося за ніч завалити місто трупами у віддалених одне від одного місцях. Варіантів існувало безліч, але поза сумнівами було тільки те, що всі вбивства скоїла одна й та ж особа. Відривач, очевидно, мав здатність з’являтись і зникати, «як примара», не залишаючи практично ніяких слідів: міліція не могла роздобути жодної зачіпки.
У діях маніяка не простежувалося чіткої системи. В одній газеті переміщення Відривача — завдяки більш-менш установленому часу деяких убивств — порівнювалося з броунівським рухом, тобто абсолютним хаосом. В іншій читачів «утішали», переконуючи, що скоро тут вдасться знайти систему.
Висловлювалися численні здогадки про мотиви цих жахаючих злочинів, але найчастіше автори нічого не пояснювали — так і залишалося нерозгаданим, чому серед жертв маніяка опинялися люди обох статей та різних вікових категорій. Ніхто не був пограбований чи зґвалтований…
І, зрештою, остаточно збивало з пантелику те, що нічний убивця розправляється зі своїми жертвами саме таким… «трудомістким способом». Фахівці стверджували, що феноменальна фізична сила Відривача — за межами звичайних людських можливостей. Однак виникали різні припущення. Наприклад, таке, що загадковий катюга користається спеціальними механічними пристроями, щоб відчленовувати жертвам голови від тулубів. Експерти ж доводили нереальність версії про застосування будь-яких пристроїв. Вони стверджували, що Відривач, хоч це й не вкладалося у свідомості, діє винятково руками.