Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

І на останок, сама земля, екзотичні рослини котрої в Голландії вирощують в оранжереях, тут ростуть у диких джунглях. Рослини, які ми виходжуємо в горщиках, тут утворюють непрохідні хащі та домівки тиграм. Амбра, що вивітрюється з рослин, робить п'янким саме повітря. Сотні сортів фруктів, що ростуть тут цілий рік, пояснюють, як саме може прожити такий чисельний народ, харчуючись лише овочами та фруктами, без жодного м'яса. Його споживання тут заборонено релігією. Одна пальма дає олію, вино, мед та цукор. Інша пальма дає масло, молоко та муку безкоштовно. До того ж, є в них дерево, на якому росте хліб; батони розміром з людську голову: в сирому вигляді солодкий фрукт, а в смаженому — хліб.

(— Це вже занадто! — закричав солтис. — Досі ти брехав наліво та направо, і я вірив. Але щоб цілі батони росли на дереві, які тільки треба зірвати і відправити до пекарні, це вже занадто!

— Не маю нічого проти, ваша милість, — відповів обвинувачений, — якщо ви не вірите моїм словам, то відправте делегацію в Ост-Індію, де вони зможуть знайти докази сказаному. Якщо хоча б щось виявиться брехнею, то таким прошу вважати і все мовлене раніше.

— Дякуємо за добру пораду! Зараз ми вишлемо комісію на край світу, і поки вона пливтиме туди й назад, відкладемо твоє колесування! Ми вже краще повіримо в те, що там на деревах ростуть і висять живі тварини, як у нас дикі груші.

— В принципі, так воно і є. Там водяться великі білки, чи то маленькі собаки, в котрих є крила і вони літають. А вночі вони чіпляються за гілки задніми ногами і висять так, як у нас підвішені на дерева гарбузи.

— Що я казав! — зайшовся істеричним сміхом солтис. — Літаючі пси, котрі сплять, вчепившись ногами за гілку! Ти тільки продовжуй, пройдисвіте! Адже саме для цього тут і зібрались судді, аби вірити у всі твої балачки. Мені вже самому цікаво, яким чином врятують тебе літаючі пси та хліб, що росте на деревах, від обвинувачень у вбивстві короля та двоєженстві.)

Я одразу з цього й розпочну. Увесь навколишній світ там має непереборний вплив на людський характер. Корінне населення, їхня релігія та звички змушують іноземця пристосуватись та прийняти новий спосіб життя. Це народ, де одні ходять голі та босі, інші ж згинаються від тягаря помпезного вбрання. Тут змішались краса та потворність, хоробрість та боягузтво; одні вільні, як птахи, інші сковані, як монахи. Міста в розкоші і величі перевершують європейські мегаполіси. Храми, висічені в скелях майстерною рукою, утворюють архітектурні громади з десятьма тисячами колон і вівтарями для незліченних ідолів. А їхні житла жалюгідніші, ніж плотини у бобрів. Це народ, котрий служить і молиться тисячі богам, жоден з котрих їм не допомагає. Це народ такий ніжний, що не вб'є жодної тварини; зате їх шматують тигри, топчуть носороги, кусають змії та отруйні комахи. А от вирізати цілий сусідній рід вони гріхом не вважають. Можновладець, відчуваючи себе оскверненим дотиком людини іншої касти, в повному праві відрубати нещасному руку і останній вважатиме такий вчинок абсолютно природним. Це народ, де вдова спалює себе живцем разом з померлим чоловіком. А та, котра цього не зробить і вдруге вийде заміж, буде вважатись безчесною людиною. Це народ, де хворого виносять на берег річки і визнають померлим. Однак, якщо він одужає, то не зможе повернутись у коло живих; він буде змушений знайти собі подібних, котрі вже утворюють ціле суспільство — народ мертвих. Це народ, у котрого забобони та поезія звеличують все те, що ми, європейці, зневажаємо. Тут інші чесноти, інші гріхи, і інша розплата.