Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

У степу і передгір’ї на базі пізньопалеолітичних індустрій граветійського кола формується нова культурно-історична спільність — кукрекська культура, назва якої походить від стоянки Кукрек, вперше дослідженої у передгір’ях Криму.

Проблема виникнення і розповсюдження цього культурно-історичного феномену має свою велику історіографію. На різних етапах вивчення кукрекської культури змінювалися не лише її хронологія та ареал розповсюдження, а й уявлення про її генезис та історичний зміст. Здається, що у даному контексті немає потреби висвітлювати історіографію цієї проблеми.

За нашим глибоким переконанням, локальна культурно-історична єдність, яка визначається поняттям кукрекська культура, складається лише у степовому Криму. Тоді саме на базі споріднених мікрограветійських індустрій заключного етапу пізнього палеоліту степового Причорномор’я на широкому просторі від Пруту до передгір’я Криму формуються ще декілька схожих локальних культурно-історичних спільностей, які мають близький за складом крем’яний інвентар, що дає можливість об’єднати їх у спільну етноісторичну область, яка, частіше всього, в археологічній культурі неправомірно називається кукрекською культурою.

Характер взаємозв’язків населення цієї великої культурно-історичної області має бути дослідженим. Однак, враховуючи різке скорочення природних ресурсів у степах наприкінці палеоліту і особливо у мезоліті, легко уявити спричинену цією екологічною кризою значну рухливість степових мешканців у пошуках прожитку. Наслідком таких постійних мандрівок стало налагодження контактів між різними громадами спорідненого населення степів, консолідація населення та формування схожих елементів у матеріальній культурі. Останнє якраз і визнається багатьма археологами як вияв єдиної культурної спільності — кукрекської культурно-історичної області.

Населення кукрекської культури, котре у ранньому мезоліті склалося як етнічна єдність у передгір’ї, поступово розселюється по всіх степах Криму, і, наприкінці пребореалу, у гірські райони. Характер взаємовідносин степового і гірського населення в той час залишається поки що не до кінця з’ясованим. Однак слід зауважити, що наприкінці мезоліту по всій території Криму розповсюджені пам’ятки, матеріальна культура яких має мішаний характер, тобто містить у собі як гірськокримські, так і кукрекські риси.

Крім того, наприкінці мезоліту населення Криму зазнає впливу мешканців причорноморських степів, насамперед носіїв так званої гребениківської культури. Деякі дослідники навіть припускають можливість прямого переселення гребениківських громад у Крим. Етноісторичний процес у цей час знов ускладнюється, проте він уже пов’язаний з наступним етапом — формуванням нових типів етнічних угруповань — степових скотарів.

У південноукраїнських степах з відходом льодовика встановлюється близьке до сучасного природне середовище. Проте природні ресурси степової зони були значно виснажені пізньопалеолітичним населенням, щільність якого збільшувалася за рахунок переселення мешканців півночі під тиском льодовика. З відходом льодовика частина пізньопалеолітичного населення, залишаючи спустошені степи, навпаки, переселяється на північ. Значна маса місцевого населення розселялася по долинах малих річок та ярів, у межиріччя великих річок. Водночас у причорноморські степи у пошуках прожитку проникає населення з суміжних територій. Процеси ці йшли одночасно, місцями перехрещуючись. Наслідком цієї демографічної ситуації стала дивовижна етноісторична мозаїка, яку вже багато років із змінним успіхом розв’язують археологи.