Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Як у веселощах марних ми ніч одгуляли останню,
Знаєш ти сам(2).
І справді, розбещені гультяї проводять в оманливих радощах кожну ніч саме так, мовби вона була останньою. Але та радість, що є супутницею богів, як і тих, хто у суперництві з богами, та радість не переривається, не вичерпується: вона б вичерпалась, якби була позиченою. А що вона - не чужий дарунок, то й ні від кого не залежить. Те, чого доля не дає, того їй і не відібрати.
Бувай здоров!
ЛИСТ LX
Сенека вітає свого Луцілія!
Нарікаю, обурююсь, гніваюсь. Ще й нині зичиш собі того, чого назичили тобі твоя годувальниця, твій наставник, твоя мати? Ще й досі не розумієш, що зовсім не на добро тобі ті зичення? Наскільки ж то шкідливе для нас усе те, що вимолюють для нас у богів наші близькі! І тим більше шкідливе, чим повніше збувається. Вже й не дивуюся, що всі біди переслідують нас від самих пелюшок: ми ж виростали серед батьківських заклинань. Тож хай почують боги й з нашого боку безкорисливе благання за себе. Доки ж будемо все простягати руку до богів, мовби й досі неспроможні були самі себе прогодувати? Доки засіватимемо для себе такі обшири, яких вистачило б для багатолюдних міст? Доки жнивуватиме для нас цілий народ? Доки для того, щоб накрити один лише стіл, нам підвозитимуть поживу незчисленні судна, та й то не з одного тільки моря? Зо два югери(1) пасовиська щедро вигодовують бика. Один ліс дає вдосталь харчу для багатьох слонів. Людина ж вигодовується на суходолі і на морі. Що за диво? Чи природа обдарувала нас при такому скромному тілі таким ненаситним черевом, щоб ми перевершили жадібність наймогутніших, найпажерливіших звірів? Таж ні! Скільки ж то треба дати природі? Не стратишся, аби поквитатися з нею. Не голод, а марнославство штовхає нас до таких витрат. Отож усіх тих прислужників свого черева, як їх називає Саллюстій , слід зараховувати не до людей, а до тварин, а декого з них навіть не до тварин - до мертвяків. Живе той, хто багатьом приносить користь. А хто, забившись у свій схов, трухлявіє там, той не вдома - у гробниці. На порозі його оселі мусиш укарбувати в мармур слова: «Він помер ще перед своєю смертю».
Бувай здоров!
ЛИСТ LХІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Годі вже нам хотіти того, чого ми хотіли! Я, власне, й зайнятий на старості тим, щоб не хотіти того, чого хотів у дитинстві. За цим спливають мої дні, мої ночі, це - моє заняття, довкола цього - всі мої думки: як покласти край своїм давнім бідам? Намагаюся, щоб кожен день був образом цілого життя. Ні, я не хапаюся за нього, мовби за останній, а лише дивлюсь на нього з думкою, що він, врешті, й міг би бути останнім. Ось і цього листа пишу тобі в такому настрої, начебто смерть може покликати мене таки в часі самого писання. Я готовий відійти і втішаюся життям якраз тому, що не дуже залежить мені на тому, чи довго ще мені жити. Перед старістю я дбав про те, щоб добре жити, у старості,- щоб добре померти. А добре померти - значить охоче померти. Намагайся взагалі нічого не робити проти волі. Необхідність - супутниця того, хто опирається; хто ж діє згідно своєї волі, той не знає, що таке необхідність. Скажу так: хто добровільно виконує накази, той звільнився від найжорстокішого, що є у рабстві,- робити те, чого не хочеш. Нещасливим є не той, хто робить щось, підкорившись наказу, а той, хто проти своєї волі кориться наказу. Тож виховуймо свою душу так, щоб ми хотіли всього того, чого вимагають обставини, передусім, щоб ми без журби думали про кінець нашого життя. Потрібно, щоб ми, перше ніж готуватися до життя, готувались до смерті. Життя й так має вдосталь усього; це ми постійно жадібні до його достатків: нам здається, та й завжди здаватиметься, що чогось таки не вистачає. Не від років, не від днів, а від нашої душі залежить, чи достатньо проживемо. Щодо мене, мій дорогий Луцілію, то я прожив, скільки треба. Наситившись, очікую смерті.
Бувай здоров!