Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Не слухай мене з таким виглядом, начеб ті слова стосувалися саме тебе, але все-таки добре подумай над тим, що я кажу. Не відмовлюся від своєї старості, якщо вона збереже мені всього мене, всю мою цілісність, тобто найкращу мою частку. Але якщо вона зазіхне на мій розум(9), якщо поступово відбиратиме його, залишивши, врешті, не життя, а лиш одну душу,- я вистрибну з трухлявої, ось-ось готової завалитися будівлі. Не шукатиму у смерті сховку від недуги тоді, коли та недуга виліковна, коли вона не вражає мого духу. Не накладатиму на себе рук лише через те, що мені допікає біль: так померти - значить, визнати свою поразку. Але якщо знатиму, що той біль має діймати мене постійно, то я відійду, та не через сам біль, а через те, що він заважатиме всьому, заради чого живемо. Нікчемним боягузом назву того, хто помирає, аби не терпіти болю, а того, хто живе, аби постійно його терпіти, назву дурнем.
Але я, мабуть, занудив тебе довгим листом, хоча над цим питанням можна було б роздумувати зранку й до ночі. Втім, чи міг би вчасно закінчити своє життя той, хто листа не може закінчити? Отож - бувай здоров! Це слово прочитаєш радше, ніж усі попередні, що про одну тільки смерть. Ще раз - бувай здоров!
ЛИСТ LIX
Сенека вітає свого Луцілія!
Велику насолоду я почерпнув з твого листа (дозволь мені користуватися словами у їхньому широкому значенні, а не у вузькому, якого надають їм стоїки). Насолоду зараховуємо до пороків. Що ж, хай так буде, але цим же словом означаємо й стан душевної радості. Знаю, що насолода,- якщо слова, кажу ще раз, зіставляти з нашим списком,- річ ганебна, а радість - це здобуток одних лиш мудреців, бо ж вона - не що інше, як високий злет душі, впевненої у власних, непідробних благах. Але у повсякденній мові кажемо, приміром: для нас велика радість, що якийсь там чоловік став консулом, що хтось одружився, у когось народилася дитина, хоч усе це настільки далеке від радості, що нерідко стає початком біди. Невід'ємною ж ознакою радості є те, що вона ні перерватися не може, ні обернутись у свою протилежність. Отож, коли наш Вергілій каже: «Радості духу порочні»(1), то звучить воно гарно, але не вельми правдиво, бо радість не буває порочною. Очевидно, йшлося про насолоди, от він і висловив тут те, що хотів: сказав про людей, які втішаються своєю бідою. І все ж я не помилився, сказавши, що почерпнув з твого листа велику насолоду, бо, хоча радість непросвіченої людини справді викликана чимось гідним, то її неусвідомлені, готові стати чимсь цілком іншим почуття я все одно назву насолодою - непомірною, невгамовною, оскільки виникла із хибної думки про благо.
Але, щоб повернутись до суті, послухай, чим мене втішив твій лист. Володієш словами. Мова ні вище не підбиває тебе, ані не затягує далі від тієї межі, яку ти намітив. Не одного писаку якесь гарне слівце заводить на такі манівці, про які він і не думав, беручися за стилос. Але з тобою того не трапляється: все в тебе стисле, доречне. Говориш стільки, скільки хочеш, і більше виражаєш, ніж говориш. А це вже ознака чогось вагомішого: видно, що й твоїй душі немає місця для зайвого, роздутого. Знаходжу в тебе й переносні вислови, не настільки сміливі, щоб їх слід було остерігатися. Знаходжу також образи, і якщо хтось забороняє нам користуватися ними - мовляв, лише поети мають на них право,- то такий, гадаю, не читав нікого з давніх, котрі, промовляючи, не ганялися за оплесками. Так ось у них, хоч вони й говорили по-простому, викладаючи саму суть справи, аж рясніє алегоріями, і я вважаю, що тут вони необхідні не з тих міркувань, з яких їх уживали поети, але щоб служити мовби опорами нашій слабості, щоб і промовець, і слухач ясно уявляли собі, про що йдеться.
Ось я перечитую Секстія, гострої думки мислителя, що писав по-грецькому, але в дусі римської філософії. Мене вразив один із його образів. Там, де ворог може напасти з будь-якого боку, військо йде, вишикувавшись квадратом, готове до бою. Так само, за його словами, повинен робити й мудрець: мусить розставити свої чесноти по всіх боках, аби тут же, тільки-но звідкілясь з'явиться небезпека, протиставити їй свою оборону, яка без жодної метушні відгукнулася б на найменший знак того, в чиїх руках влада. Ми ж бачимо, як у військах, що їх очолює досвідчений полководець, наказ вождя чують одночасно всі загони, розставлені в такий спосіб, аби поданий однією людиною знак оббіг одразу всю піхоту та всіх вершників. А наскільки це, за словами Секстія, необхідніше нам! Бо ж вояки часто без причин бояться ворога, і найпідозріліший, на їхню думку, шлях виявляється для них найбезпечнішим. Для глупоти ж ніде нема спокою: страх дошкуляє їй як зверху, так і знизу; трепет проймає її з одного і з другого боку, небезпеки то наступають їй на п'яти, то забігають попереду; все її лякає, вона не готова ні до чого, жахається навіть підмоги. Натомість мудрець захищений від будь-якого нападу, він завжди пильний, і хай наскочать на нього чи то вбогість, чи горе, чи зневага, чи страждання - він не відступить: безстрашно стане проти всього ворожого, пройде через усе вороже. Скільки-то всього і в'яже нас, і знесилює! Надто довго ми купались у своїх пороках - важко відмитися. Ми ж не тільки забруднені, а й пройняті ними.