Гобіт, або Туди і Звідти
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- Переводчик: О. О’Лір
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гобіт, або Туди і Звідти». Краткое содержание книги:
Написаний професором Толкіном для власних дітей, «Гобіт» відразу ж по виході у світ зустрів палке схвалення. Ця дивовижна історія, цілком закінчена та вивершена, водночас є преамбулою до «Володаря Перстенів». Видання, прикрашене чудовими ілюстраціями Алана Лі, задовольнить навіть найвибагливіших читачів.
Сховавшись за однією з найбільших діжок, Більбо побачив люки і з’ясував їхнє призначення, а підслухавши зі своєї засідки розмову королівських слуг, довідався, що вино та інший крам спершу доправляють водою чи сушею до Довгого Озера. Виявилося, що там і досі живуть люди і процвітає місто, яке вони збудували на палях далеко від берега, щоби захиститися від усіляких ворогів, а насамперед од дракона Гори. З Озерного ж Міста діжки доправляють річкою Лісовою. Часто їх просто зв’язують у вигляді великих плотів і за допомогою весел чи гаків переганяють угору за течією, а часом вантажать на пласкі човни.
Коли діжки порожніли, ельфи викидали їх крізь люки, відчиняли шлюз, і діжки самі, перекочуючись, пливли струмком, аж доки течія виносила їх униз по ріці до випнутого рогом берега поблизу східної окраїни Морок-лісу. Там їх збирали, зв’язували докупи і відсилали вплав до Озерного Міста, яке стояло близько до того місця, де Лісова впадала в Довге Озеро.
Певний час Більбо сидів і все думав про цей шлюз, ламаючи голову, чи не придався б він якось для втечі його друзів, — і нарешті в нього став складатися відчайдушний план.
В’язням принесли вечерю. Охоронці протупотіли коридором далі, забравши зі собою смолоскипи, — й усе потонуло в темряві. Тоді Більбо почув, як королівський мажордом бажає начальникові варти доброї ночі.
— А зараз ходіть зі мною, — додав він, — скуштуймо нового винця, яке щойно привезли. Сьогодні ввечері мені доведеться добряче потрудитися, розчищаючи льохи від порожніх діжок, але спершу випиймо, щоб легше працювалося.
— Гаразд, — розсміявся у відповідь начальник варти. — Скуштуймо, і я оціню, чи годиться воно до королівського столу. Сьогодні вночі буде бенкет — і не випадає подавати нагору абищо!
Почувши це, Більбо затремтів, бо побачив, що фортуна знову на його боці та що випадає нагода негайно розпочати здійснення його відчайдушного плану. Він пішов слідом за обома ельфами і побачив, як вони ввійшли до маленького погрібця, де всілися за столом, на якому стояли дві великі сулії. Невдовзі вони почали пити і весело реготати.
І знову Більбо невимовно пощастило. Щоб Лісових ельфів почало хилити на сон, вино мало бути міцним, і це, здається, якраз було першосортне п’янке вино з розлогих виноградників Дорвіньйону, призначене не для солдатів чи слуг, а лише для королівських учт, і пити його належало з маленьких келишків, а не з великих мажордомових сулій.
Дуже швидко начальник варти почав куняти, а потім поклав голову на стіл і міцно заснув. Мажордом певний час продовжував говорити і сміятися сам до себе, ніби нічого не помічаючи, але невдовзі його голова теж схилилася на стіл і він захропів поруч зі своїм приятелем. І тоді до погрібця прокрався гобіт. За якусь мить начальник варти залишився без ключів, а Більбо якомога швидше потрюхикав коридорами до камер. Велика в’язка була для нього затяжка, серце вистрибувало з грудей, навіть попри те, що на пальці в нього був перстень, з кожним його кроком ключі гучно дзвеніли і бряжчали, від чого гобіта кидало в дрож.
Спершу він відімкнув камеру Баліна й обережно замкнув її, щойно ґном опинився в коридорі. Можете собі уявити, яка то була для Баліна несподіванка, — але хоч як радісно було йому покидати остогидлу кам’яну комірчину, він став як укопаний і засипав Більбо питаннями, прагнучи дізнатися, що той збирається робити далі, й узагалі...
— Ніколи! — перервав його гобіт. — Просто йди за мною! Ми мусимо триматися купи й не діяти поодинці на власний ризик. Тікати треба всім або нікому — і це наш останній шанс. Якщо все викриють — король запроторить вас бозна-куди, та ще й, певно, звелить скувати вам руки та ноги. Не зволікай, будь ласка!
Потому Більбо забігав од дверей до дверей, аж поки його супутників стало дванадцятеро, — й усім бракувало сприту, і через темряву, і через довге ув’язнення. Серце у Більбо починало калатати щоразу, коли вони потемки наштовхувались один на одного чи бурчали й перешіптувалися. «Хай йому грець, цьому ґномівському гармидеру!» — лаявся він собі під ніс. Але все йшло добре, і вони не зустріли жодного охоронця. До речі, тієї ночі в лісі й у верхніх залах відбувалася велика осіння учта. Бенкетували чи не всі королівські підданці.
Нарешті, після довгих блукань, вони дісталися до затвору Торіна, розташованого глибоко під землею, але, на щастя, недалеко від камер.