Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
І він плюнув на підлогу просто біля Оґденових ніг. Морфін знову загиготів. Меропа мовчала, зіщулившись біля вікна, голова її похилилася, а лице ховалося за довгим прямим волоссям.
— Пане Ґонт, — провадив своє Оґден, — боюся, що ні ваші, ні мої предки не мають жодного стосунку до цієї справи. Я тут з приводу Морфіна, Морфіна та маґла, з яким він зіткнувся вчора пізно ввечері. За нашою інформацією, — він звірився з сувоєм пергаменту, — Морфін наслав на цього маґла пристріт або чари, внаслідок чого маґла обсипало болючою кропивницею.
Морфін захихотів.
— Спокійно, хлопче, — гаркнув Ґонт парселмовою, і Морфін знову замовк.
— Ну, то й що, як він це зробив, га? — виклично запитав у Оґдена Ґонт. — Я припускаю, тому маґлові вже почистили його прищаву пику, а за одно й пам’ять…
— Мова не про це, пане Ґонте, — наполягав Оґден. — Це був нічим не спровокований напад на беззахисного…
— Еге ж! Та я впізнав у тобі маґлолюба, відразу як тебе побачив, — глузливо вишкірився Ґонті знову плюнув на підлогу.
— Ця розмова ні до чого не приведе, — рішуче сказав Оґден. — Поведінка вашого сина доводить, що він анітрохи не кається. — Він знову зазирнув у пергамент. — Морфін має прибути на розгляд його справи чотирнадцятого вересня, щоб відповісти на звинувачення у застосуванні чарів на очах у маґла і спричинення образи та страждань цьому маґ…
Оґден зненацька замовк. Крізь відчинене вікно долинули брязкіт, цокіт копит і голосний сміх. Звивистий шлях до села, очевидно, пролягав досить близько від гаю, в якому стояла ця хатина. Ґонт завмер, вирячивши очі, й прислухався. Морфін засичав й повернувся в бік того гамору з пожадливим виразом. Меропа підняла голову. Гаррі побачив, що її обличчя страшенно зблідло.
— Боже мій, яка гидота! — продзвенів дівочий голос, який так виразно було чути крізь відчинене вікно, ніби дівчина стояла в цій кімнаті. — Томе, невже твій батько не міг цю халупу знести?
— Вона не наша, — озвався юнацький голос. — Нам належить усе по той бік долини, а ця хатина — власність старого волоцюги Ґонта та його дітей. Його син несповна розуму, послухала б ти, що про них розповідають у селі…
Дівчина розсміялася. Брязкіт і цокіт наближалися. Морфін хотів було встати з крісла.
— Сиди, — погрозливо просичав його батько парселмовою.
— Томе, — знову пролунав дівочий голос, цього разу так близько, що вони вже явно мусили бути біля самої хатини, — може, я помиляюся… невже хтось прибив до дверей змію?
— Господи, справді! — здивувався юнак. — Це того сина робота, про якого я тобі казав, що в нього не все нормально з головою. Не дивися на це, люба Сесіліє.
Брязкіт і цокіт почали віддалятися.
— "Люба", — прошепотів Морфін парселмовою, дивлячись на свою сестру. — Він назвав її "люба". Отже, він тебе не захоче.
Меропа стояла біла-білісінька, аж Гаррі здалося, що вона от-от зомліє.
— Що таке? — різко запитав Ґонт, також парселмовою, поглядаючи то на сина, то на дочку. — Що ти сказав. Морфіне?
— Вона любить дивитися на того маґла, — пояснив Морфін, зловісно втупившись у перелякану сестру. — Коли він проїжджає, вона завжди в садку, підглядає за ним з-за живоплота. А минулої ночі…
Меропа благально засмикала головою, але Морфін безжально повів далі:
— Висунулася з вікна, чекаючи, коли він їхатиме додому.
— Висунулася з вікна, щоб подивитися на маґла? — спокійно перепитав Ґонт.
Уся трійця Ґонтів, здавалося, забула про Оґдена, спантеличеного й роздратованого черговою порцією незбагненного сичання та скрипу.
— Це правда? — Ґонт погрозливо підійшов на один-два кроки до смертельно переляканої дівчини. — Моя дочка… чистокровний нащадок Салазара Слизерина… запрагнула мерзенного, брудножильного маґла?
Меропа несамовито закрутила головою, втискаючись у стіну. Видно було, що слова застрягли їй у горлі.
— Але я йому, батьку, показав! — хихикнув Морфін. — Я йому таке втнув, коли він проїжджав! Він уже не був такий гарний, коли його всього обсипало кропивницею, правда, Меропо?
— Ти, мала паскудна сквибко, брудна зраднице роду! — заревів Ґонт, втрачаючи контроль над собою, і його пальці зімкнулися на доччиному горлі. Гаррі й Оґден одночасно закричали:
— Ні!
Оґден підняв чарівну паличку й крикнув:
— Релашіо!
Ґонта відкинуло від дочки: він зачепився за стілець і гепнувся спиною об підлогу. Морфін люто заревів, вистрибнув зі свого крісла й кинувся на Оґдена, розмахуючи закривавленим ножем і безладно вистрілюючи з чарівної палички різними закляттями.