Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Вона зненацька зупинилася біля статуї, за якою ховався Гаррі.
— Ні, це якась помилка, — роздратовано буркнула Трелоні, і Гаррі почув, як вона нервово перетасувала карти, а тоді пішла далі, залишивши по собі слабкий запах хересу. Гаррі зачекав, щоб упевнитися, що вона пішла, і побіг далі, аж до того місця в коридорі на восьмому поверсі, де під стіною стояв самотній гаргуйль.
— Кислотна шипучка, — сказав Гаррі. Гаргуйль відскочив; стіна за його спиною розсунулася, відкриваючи рухомі спіральні сходи. Гаррі став на них, мов на ескалатор, і сходи м’якими колами понесли його вгору, до оздоблених мідним кільцем дверей Дамблдорового кабінету.
Гаррі постукав.
— Заходь, — запросив Дамблдор.
— Добрий вечір, пане директоре, — привітався Гаррі, заходячи в кабінет.
— Ага. добрий вечір. Гаррі. Сідай, — усміхнувся Дамблдор. — Ну як, задоволений першим тижнем у школі?
— Так, дякую, — погодився Гаррі.
— Ти, мабуть, був досить активний, ось уже й покарання встиг заробити!
— Е-е… — недорікувато почав Гаррі, але Дамблдор і не думав його сварити.
— Я домовився з професором Снейпом. що ти відбудеш покарання не цієї, а наступної суботи.
— Добре, — не заперечував Гаррі. Його хвилювало не Снейпове покарання, а щось значно важливіше, і він нишком оглядав кабінет — чи не підкаже йому якась деталь, що ж саме задумав робити сьогодні Дамблдор. Округлий кабінет був такий самий, як і завжди: делікатні срібні прилади стояли на столиках з тонкими ніжками, пихкаючи клубочками диму й сюркочучи; портрети колишніх директорів та директорок куняли у рамах; а розкішний Дамблдорів Фенікс Фоукс з цікавістю поглядав на Гаррі зі свого сідала за дверима. Не видно було навіть, щоб Дамблдор розчистив місце для вправляння у двобоях.
— Отже, Гаррі, — сказав Дамблдор діловим тоном. — Тебе, безперечно, цікавить, що я тобі приготував на ці — як би це краще сказати… уроки?
— Так, пане директоре.
— Ну. якщо тобі вже відомо, що саме спонукало Лорда Волдеморта до спроби тебе вбити п’ятнадцять років тому, то я вирішив, що настав час поділитися з тобою деякою інформацією.
Запала мовчанка.
— Наприкінці минулого семестру ви обіцяли, що все мені розкажете, — нагадав Гаррі. Йому було важко позбутися звинувачувальних ноток у голосі. — Пане директоре, — додав він.
— Я так і зробив, — мирно підтвердив Дамблдор. — Я розповів тобі все, що знав. Відтепер ми покинемо міцний підмурівок фактів і помандруємо крізь темну драґовину пам’яті в гущавину найнеймовірніших припущень. З цієї миті, Гаррі. я можу помилятися не менш безнадійно, ніж Гамфрі Белчер, який вірив, що настала вже пора для казанів із сиру.
— Але ж ви вважаєте, що маєте слушність? — запитав Гаррі.
— Звісно, що так, але, як я сказав, я можу помилятися, як і будь-яка людина. Оскільки я… ти вже мені вибач… дещо розумніший за більшість людей, то й помилок припускаюся, відповідно, серйозніших.
— Пане директоре, — невпевнено почав Гаррі, — а те, що ви мені збираєтесь розповісти, якось пов’язане з пророцтвом? Чи допоможе це мені… вижити?
— Це має безпосередній зв’язок з пророцтвом, — сказав Дамблдор так просто, ніби Гаррі розпитував його про погоду на завтра, — і я маю надію, що це тобі допоможе вижити.
Дамблдор звівся на ноги й обійшов письмовий стіл повз Гаррі, який схвильовано крутнувся на місці, щоб бачити, як директор нахилився над шафкою біля дверей. Коли Дамблдор випростався, він тримав у руках уже знайому мілку кам’яну чашу з вирізьбленими на обідку дивними символами. Директор поставив сито спогадів на стіл перед Гаррі.
— Ти щось зажурився.
І справді, Гаррі поглядав на сито спогадів з певним острахом. Його попередній досвід спілкування з цим чудернацьким пристроєм, що зберігав і відтворював думки та спогади, був хоч і дуже повчальний, однак залишив і неприємний осад. Минулого разу, коли він занурився у вміст сита, то побачив там багато для себе небажаного. Дамблдор усміхався.
— Цього разу ти поринеш у сито спогадів разом зі мною… і, що для тебе взагалі незвично, матимеш на це дозвіл.
— А куди ми вирушимо, пане директоре?
— У подорож по стежці спогадів Боба Оґдена, — відповів Дамблдор, виймаючи з кишені кришталеву пляшечку, в якій вирувала срібляста речовина.
— А хто такий Боб Оґден?
— Він працював у відділі дотримання магічних законів, — пояснив Дамблдор. — Недавно помер, але перед смертю я встиг його знайти й переконати, щоб він довірив мені оці свої спогади. Ми зараз повторимо разом з ним один візит, що він його здійснив при виконанні службових обов’язків. Гаррі. встань, будь ласка…