Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Е-е… доброго ранку. Я з Міністерства магії…
— Тебе тут не чекають.
— Е-е… вибачте… я вас не розумію, — нервово вимовив Оґден
Гаррі подумав, що Оґден страшенно тупий; на думку Гаррі незнайомець висловлювався цілком зрозуміло, та ще й на підкріплення своїх слів розмахував чарівною паличкою, у другій руці тримаючи короткого закривавленого ножа.
— Гаррі, ти звичайно, його зрозумів? — тихенько запитав Дамблдор.
— Аякже, — підтвердив спантеличений Гаррі. — А чому Оґден не розуміє?… — І тут його погляд знову впав на мертву змію на дверях, і Гаррі раптом збагнув.
— Він розмовляє парселмовою?
— Дуже добре, — кивнув головою Дамблдор і всміхнувся.
Чоловік у лахмітті вже наступав на Оґдена з ножем в одній руці й чарівною паличкою в другій.
— Послухайте… — почав Оґден, та було пізно: щось бахнуло, і Оґден упав на землю, схопившись за ніс, а з-під його пальців цвіркала якась жовта липка гидота.
— Морфіне? — пролунав гучний голос.
З хатини вискочив підстаркуватий чоловік і з такою силою захряснув за собою двері, що мертва змія аж затрусилася Цей чоловік був куціший за першого і мав непропорційно широкі плечі та довжелезні руки, що в поєднанні зі світло-карими очима, короткою цупкою чуприною та зморшкуватим обличчям робило його схожим на дужу стару мавпу. Він зупинився біля чоловіка з ножем, який аж заходився реготом, дивлячись на зіщуленого на землі Оґдена.
— Міністерство, ге? — перепитав підстаркуватий чоловік, позираючи на Оґдена.
— Вгадали! — сердито підтвердив Оґден, обмацуючи обличчя. — А ви, якщо не помиляюся, пан Ґонт?
— Правильно,— відповів Ґонт. — Він що, поцілив тобі в лице, ге?
— Поцілив! — огризнувся Оґден.
— А чого не попередив, що прийдеш, га? — накинувся на нього Ґонт. — Це приватна власність. Не можна так просто припертися й думати, що мій син не стане боронитися.
— Від кого боронитися, чоловіче? — перепитав, підводячись. Оґден.
— Від тих, хто пхає сюди носа. Від грабіжників. Від маґлів та іншої погані.
Оґден націлився чарівною паличкою собі на носа, з якого сочилося щось схоже на гній, і текти миттю перестало. Містер Ґонт буркнув щось крізь зуби Морфінові.
— До хати. Не сперечайся.
Тепер Гаррі одразу розпізнав парселмову; він зрозумів, що було сказано, хоч почув і те химерне сичання, яким ця мова здавалася Оґденові. Морфін хотів було запротестувати, та коли батько погрозливо на нього зиркнув, він передумав і пошкандибав до хатини, чудернацько перекочуючись, а тоді так грюкнув за собою дверима, що нещасна змія знову затрусилася.
— Я, власне, прийшов до вашого сина, пане Ґонт, — пояснив Оґден, витираючи з сюртука рештки гною. — Це ж був Морфін, так?
— Угу, Морфін. — байдуже підтвердив старий. — А ти чистокровець? — раптом досить агресивно поцікавився він.
— Це не має значення. — холодно відрізав Оґден, і Гаррі відчув, як зростає його пошана до Оґдена.
Ґонт, очевидно, був іншої думки. Він скоса зиркнув на Оґденове обличчя і пробурмотів якомога образливіше:
— Ото ж я й пригадую, що вже бачив таких носатих у селі.
— Не сумніваюся, що ваш син і з ними давав волю рукам, — відрубав Оґден. — Можливо, продовжимо нашу бесіду в хаті?
— В хаті?
— Так, пане Ґонте. Я вже сказав. Я прийшов заради Морфіна. Ми вам посилали сову…
— Мені ті сови до одного місця, — огризнувся Ґонт, — Я листів не читаю.
— Тоді не нарікайте, що вас не попереджують про візити. — їдко сказав Оґден. — Я тут у зв’язку з серйозним порушенням чаклунського закону, яке сталося сьогодні рано-вранці…
— Добре-добре-добре! — заревів Ґонт, — Заходь уже в ту кляту хату, якщо це тобі поможе!
Хатина складалася з трьох крихітних кімнаток. З головної, що поєднувала в собі кухню й вітальню, виходило ще двоє дверей. Морфін сидів у брудному кріслі біля задимленого каміна, накручуючи собі на товсті пальці живу гадюку й мугикаючи їй тихенько парселмовою:
Зашаруділо в кутку біля відчиненого вікна, і Гаррі побачив, що в кімнаті є ще дівчина в обшарпаній сукні, що своїм кольором нагадувала брудну кам’яну стіну в неї за спиною. Дівчина стояла біля горщика, що парував на загидженій чорній плиті, і совала туди-сюди нужденні горшки та миски на полиці. Волосся в неї було пряме й темне, а лице простувате, бліде, з грубими рисами. Очі, як і в брата, були зизуваті. Дівчина здавалася трохи охайнішою за чоловіків, але Гаррі ще ніколи не бачив такої побитої життям людини.