Кілька років зими
- Автор: Терлецький Валентин
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-358-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Кілька років зими». Краткое содержание книги:
— Цікаво, а мене хтось імітує? — засміявся Гелій Гармидер.
— І тебе також. За легендами, поруч з Іваном-Казкарем б’ється зі злом відчайдушний чарівник, який вміє перетворюватися на людину-невидимку і осліплювати ворога одним лише порухом руки. А ще він може кидатися у супротивників чарівними блискавками та володіє особливою боротьбою, за допомогою якої може голими руками справитися із сотнями нападників. Це якраз про тебе.
— І є серед них красива добра фея з оранжевим волоссям, яка допомагає всім дітям, які потрапили у біду, — тихо мовив Рем і виглянув з намету.
Софія в оточенні мовчазних дітей стояла біля входу і дослухалася до їхньої розмови. Побачивши Рема, вона злегка здригнулася і щільніше притулила до себе дітей. Рем довго дивився на неї, а потім знову сказав Іванові:
— Отже, у нас є два варіанти. Обирайте.
— Я не хочу бути якимось прикриттям чи підставним зрадником. Якщо все, що ви тут казали, правда, я готовий йти до кінця, але відкрито, напряму. Я дістануся цього містечка і проникну до їхнього сховку, чого б це мені не коштувало. Я знайду свій рукопис і допоможу вам повалити цей режим. Я зроблю все, що від мене вимагається і залежить. Але я повинен спитати у моїх друзів, чи готові вони теж подолати цей шлях. Це буде справедливо.
Іван обернувся до Григора і пильно подивився йому в очі:
— Що скажеш, сусіде? Якщо хочеш, можеш повертатися додому або йти туди, де тобі буде безпечно. Ти не мусиш конче бути поруч зі мною, бо, судячи з усього, на мене чекає чимало різних небезпек і пригод.
— Ех, сусіде… Куди ж я тепер піду? Додому не можна — мене одразу схоплять таємні агенти. Та і коли я побачу оту стару потвору — свою жінку — я можу не стриматися і вбити її. А більше ніде мені місця немає в світі. Єдині люди, які мені дорогі й яких я… люблю — це ви. Я залишуся з тобою, і хай буде, що буде. Раз вже у мене граються діти, то їхній герой не повинен здаватися на півдорозі. Ми їм покажемо, як забирати в людей казку! Мій залізний прут завжди зі мною, і хай лише чиясь голова тільки спробує позмагатися з ним на міцність — я їй не заздрю!
Іван посміхнувся, поплескав друга по плечі і обернувся до Гелія.
— Нас доля звела не випадково. Але ні я, ні Рем не маємо права наказувати тобі йти далі. Мені добре і впевнено разом із тобою, але обрати ти мусиш сам.
— А що тут обирати! Я вже все давно для себе з’ясував. Є ті, котрі відібрали у людей останню надію на добро — казки. І якщо я в силі бодай якось завадити їм, то мушу зробити це. Інакше моє життя не матиме ніякого сенсу. Я з тобою, друже!
До намету ввійшла Софія. Постоявши кілька секунд мовчки, вона тихо промовила:
— Пам’ятаєте ту нашу розмову першої ночі, коли ми лише познайомилися? У кожної людини має бути якась мета, інакше ми перетворимося на бездушні машини. Моя мета — допомагати дітям. А дітям потрібні казки. Якщо хтось вирішив позбавити нас наших мрій, ми просто зобов’язані стати на перешкоді. Ми маємо боротися. Тому ми йдемо з вами.
— Я бачу, у вас склалася міцна команда. Це добре. Це має дати результат, — сказав Рем. — У такому випадку ми будемо діяти разом. Я дам вам всю інформацію стосовно того місця, куди ви прямуєте. Ми також будемо там у потрібний момент. І завдамо їм останнього удару. Або ми переможемо, або казка назавжди помре.
Рем потиснув усім руки і вийшов із намету.
Вони йшли через червоно-жовтаву пустелю, над якою розпросторилося брунатне небо з блідим оком посередині, яке не могло і не хотіло зігріти змерзлу землю, а лише зажурено споглядало на вісьмох подорожніх, які крок за кроком долали, змарнілу від зимового суму і спраглу за теплом і весняним оживанням, порожнечу. Григір ніс на собі намет, Гелій та Іван — інші речі, Софія вела за собою дітей. Раз на кілька годин вони робили привал. Під час одного з них Іван підійшов до Софії, і, схвильовано потерши посивілу щетину на обличчі, запитав:
— Ви така мужня жінка, що іноді мені перед вами навіть соромно за свою слабкість. Ви вперто і стійко долаєте цей важкий шлях разом із дітьми лише заради мого рукопису… Тому я мушу сказати, що захоплююся вами. Якби всі чоловіки були такими сильними, як ви…